Харківський навчально-виховний комплекс №21 Харківської міської ради

 


Методичне об'єднання вчителів-словесників

                           Методичне об'єднання вчителів-словесників ХНВК №21

 

Кадровий склад:

 

- Чуприна Олена Андріївна - голова методичного об'єднання, вчитель російської мови та світової літератури, української мови та літератури, вчитель-методист, категорія - вища, педагогічний стаж роботи - 31  рік

 

- Єгорова Алла Миколаївна, вчитель української мови та літератури, російської мови та світової літератури, вчитель-методист, категорія - вища, педагогічний стаж роботи - 27 років

 

- Курило Тамара Василівна, вчитель російської мови та світової літератури, вчитель-методист, категорія - вища, педагогічний стаж роботи - 28 років

 

- Позняк Лілія Миколаївна, вчитель української мови та літератури,світової літератури, спеціаліст вищої категорії, педагогічний стаж роботи - 12 років

 

   Вчителі-словесники працюють над впровадженням новітніх педагогігічних технологій в практику своєї діяльності з метою надання учням якісних знань з української та російської мови, української та світової літератури, розвитку творчих умінь своїх вихованців.

 

 

/uploads/editor/309/65074/sitepage_25/files/plan_zasidan_mo_2011_12.doc

 

/uploads/editor/309/65074/sitepage_25/files/plan_zahodiv_nvk_shevchenko.doc

 

/uploads/editor/309/65074/sitepage_25/files/metodichni_rekomendacii_vchitelyu_po_roboti_z_obdarovanimi_ditmi_1.pptx

 

 

    Завдання I етапу  конкурсу знавців

                        української мови

                                5 клас

 

1.     Записати речення, розставити в ньому розділові знаки, підкреслити головні та другорядні члени речення, надписати, якою частиною мови вони є.

       Про калину наш народ створив безліч легенд переказів пісень.                                                                    (5 балів)

2.     Вставити пропущені букви у поданих словах.

      З…ма, в…селий, в…сокий, місяц…, б…різка, кр…чати, п…сати, в…сло, д…бро, б…гато, х…зяїн, г…рячий

                                                                               (4 бали)

3. Складіть із поданими словами словосполучення. з двома із словосполучень складіть речення.

       Листопад, учитися, окуляри, весело, боротися, канікули

                                                                               (3 бали)

4.Продовжити прислів’я.

      Слово не стріла, а…

      Язик до Києва…

      Слово не горобець:…

      Бережи хліб на обід, а…                                     (4 бали)

 

5. Складіть твір-мініатюру на одну з тем:

      1. Моя улюблена тваринка.

      2. Що ми знаємо про предків наших козаків?

      3. Мої батьки.                                                    (12 балів)

 

                 Максимальна кількість балів – 28 балів

 

          

                      Завдання I етапу  конкурсу знавців

                                  української мови

                                            6 клас

1. Продовжити речення так, щоб вони стали складними. Підкреслити граматичні основи.

      1. Рвучко налетів осінній вітер…

     2. В Україні живуть люди різних національностей…

                                                                        ( 4 бали)

2. Визначте рід іменників, до кожного додавши прикметник – означення. Підкреслити іменники спільного роду.

  Іванко         шатро       напис         теля     ябеда       повидло

  роззява    колосся      адреса       сердега       рояль   путь

                                                                        (5 бали)

3. З-поміж поданих слів випишіть однозначні. З двома з них складіть речення.

  Підмет, світлий, дієслово, стіл, Дніпро, ріка, сухий, Україна,  історія, видавати, трикутний, супутник, тротуар

                                                                         (5 балів) 

4. Поставити розділові знаки, зробити синтаксичний розбір речення:

    На Великдень люди готують смачні страви ходять у гості розважаються.                                          

                                                                         (5 балів)  

5. Написати твір-мініатюру на одну з тем:

    1. Моє місто.

    2. Без труда нема плода.

    3. Краса рідної мови.                                    

                                                                         (12 балів)

 

                 Максимальна кількість балів – 31

                 

                  

                    Завдання I етапу  конкурсу знавців

                               української мови

                                       10 клас

1. Запишіть словосполучення, виправивши помилки.

     Вибори у Верховну Раду, із-за своєї хвороби, на слідуючому етапі, напиши свою автобіографію, приймати участь, вести себе серед друзів, піти за хлібом у крамницю, в любий час, зробити пропозицію у рішенні питання, відноситись з повагою. ( 5 балів)

2. До поданих слів добрати антоніми. З двома антонімами скласти речення:

         Виправдання, відвертість, забутий, гігантський, миролюбність, бадьорий, бездарність, грядущий. ( 6 балів)

3. Визначити види односкладних речень. Підкреслити граматичні основи.

    1. Поїдемо поговорити з лісом. 2. Чужі оселі, темний отвір хати. 3.Уже сутеніє. 4. Поетові треба бути поетом. 5.Було нам важко і було нам зле. 6. На другий день тільки про це й говорили. 7. Як дбаєш, так і маєш. 8. Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш.                                                                  (8 балів)

4. Запишіть правильно слова, розкривши дужки.

        То(б)то, мов(би)то, десь(не)десь, а(ні)ні, а(ні)чи(чирк), піди(ж)бо, тільки(но), як(от), (до)побачення, (над)вечір, який(бо)ти, ледве(що), той(таки), всього(на)всього, де(не)де, прем’єр(міністр), (напів)переможець, норд(вест)   (5 балів)

5. Напишіть твір-мініатюру на одну з тем:

     1. Цінуйте кожну мить життя.

     2. Бути Людиною просто і складно.

     3. Шукайте папороті цвіт у своїй душі.         (12 балів)

                   

                   Максимальна кількість балів – 36

               

                Завдання I етапу  конкурсу знавців

                             української мови

                                     11 клас

 

1.Розставити розділові знаки, зробити повний синтаксичний розбір речення, побудувати його схеми.

     Коли мені кажуть «Київ» я бачу Дніпро стоячи на Володимирській гірці я схиляюсь над неосяжним простором що відкривається моїм очам унизу і в мене таке відчуття неначе я птах мовби лечу я розпластавши руки-крила заточую великі кола над тим чарівним світом який лежить унизу.      

                                                                          ( 5 балів)

 

2. Що таке афоризм? Навести приклади 5 афоризмів, 2 з них увести в речення.                                                

                                                                          (6 балів)

 

3. З’ясувати значення іншомовних слів, з двома з них скласти речення.

       Абсурд, алегорія, брошура, геноцид, дифірамб, ікебана, монографія.                                                       

                                                                          ( 5 балів)

4. Визначити особливості лексики ділових паперів. Які види документів вам відомі? Написати заяву на підготовчі курси будь-якого вищого навчального закладу.

                                                                           (5 балів)

5. Побудувати діалог на самостійно обрану тему.

                                                                          (12 балів)

                                                                        

                             Максимальна кількість балів – 33

              

                 Завдання I етапу  конкурсу знавців

                                 української мови

                                        7 клас

1.Випишіть із поезії Г.Чупринки у дві колонки дієслова I та II дієвідміни. Виділіть особові закінчення дієслів.

Як веселонька блискуча,               Камінцями, корінцями

Переливна, мигтюча,                   Поміж ніжних пишних трав

По моїй країні милій                    Ллється, котиться струмочком

Мова дивная дзвенить,                І в своїм огнистим плесі,

В казці, в пісні легкокрилій,         Ніби в світлім піднебессі,

В юних спогадах ідилій,               Одбиває, одпливає

Мов струмочок, стугонить.         Міліонами заграв.

Сонцем ясним, холодочком,                              ( 6 балів)

2. Запишіть іменники в родовому відмінку однини. Виділіть закінчення.

     Промовець, робітник, Андрій, гіпс, граніт, квас, кінь, пес, пісок, асфальт, олівець, Луцьк, Тернопіль, капітал, парк, мільйон, трактор, Донець, вівторок, іменник, віск, рід, ліс, текст, бузок, чагарник, Харків, млин, хліб, світ, експорт, стрибок, роман, теніс, суходіл, запис, Ніл, Лондон, тиждень, відсоток   (10 балів)

3.Утворіть від поданих прикметників просту і складену форми вищого і найвищого ступенів порівняння. Доберіть порівняння до прикметників.

      Сухий, як…            Сильний, як…             Високий, як…

      Гострий, як…         Твердий, як…              Грубий, як…

                                                                      (6 балів)

4. Написати твір-мініатюру на тему:

1.Рідна мова в рідній школі.

2.Дружба – найкраще багатство.                      (12 балів) 

                   Максимальна кількість балів – 34

               

                 Завдання I етапу  конкурсу знавців

                                української мови

                                         8 клас

1. Розставити розділові знаки.

      1. Наша ціль людське щастя і воля. 2. Капітан був спокійний дивився у поле. 3. Вся ти трепет вогонь ідея. 4. О земле моя всеплодющая мати чом ти в сто крат нам дорожча тепер 5. розум у голові червоне золото. 6. Стоять за селом вітряки звівши в небо крила і ждуть того вітру.  

                                                               &np class=nbsp;/pnbsp; 1.Випишіть із поезії Г.Чупринки у дві колонки дієслова I та II дієвідміни. Виділіть особові закінчення дієслів.ibsp;          &nbsnbsp;nbsp;nbsp;nbsp;nbsp;nbsp;p;        (6 балів )

 

2. Пояснити значення фразеологізмів.

     1. Серце не буває сите. 2. Не можна одночасно на двох конях сидіти. 3. Не мій кінь, не мій віз, хай туркоче, куди хоче.

                                                                                    (3 бали)

3. Скласти речення з поданими словами.

   Напам’ять, на пам’ять, назустріч, на зустріч, небагатий, не    багатий, догори, до гори.                                               

                                                                                    (4 бали)

 

4. Розповісти про односкладні речення, навести приклади.

                                                                                    (5 балів)

5. Написати твір-мініатюру на одну з тем:

   1. Нема без кореня рослини, а нас, людей, без Батьківщини.

   2. Мово рідна, слово рідне,

       Хто вас забуває,

       Той у грудях не серденько,

       А каміння має.                                                       (12 балів)

 

                 Максимальна кількість балів - 30

                

                Завдання I етапу  конкурсу знавців

                            української мови

                                     9 клас

1. Вставити букви, визначити вид односкладних речень:

- Ще з п…люшок дитину пр…вчали любити й шанувати хліб.

- Біле тіло п…ляниці (на)раз обдувало г…ряч…м духом печі.

- Вустами пр…паду до дж…р…ла з жагою (не)втолимої любові.

- З усіх садків пахло нагрітою на сонці корою дерев.      (5 балів)

2.Відредагувати речення:

- Підписку на газети та журнали можно оформити на протязі двох місяців.

- Повернувшись з прогулянки, було вже темно.

- Зустрівшись із друзями, між ними почалася весела розмова.

- Цей поет являється одним із найбільш відоміших письменників у теперішньому літературному процесі.                             (4 бали)

3.Доберіть антоніми до слів:

Жадібний, доброзичливий, щирий, природний, прекрасний, скромний, відвертий, відсутній, грубий, матеріальний                     (5 балів)

4.Записати слова у фонетичній транскрипції:

Годинниковий, дворище, двоїстий, одинадцять, черговий, предмет, являється, щирість         &nbsnbsp;p;                                                (4 бали)

5.Зробити синтаксичний розбір речення, розставити знаки:

Сиплеться осипається листя і гнуться горбляться берези  і посміхається крізь сльози осінь натрушуючи журбу на мою наболілу душу.                                                                              (5балів)

6. Написати твір-мініатюру на теми:

а) Місячна ніч

б) «А три верби схилилися…»                                          (12 балів)

 

                   Максимальна кількість балів - 35

 

                                                        

                      Завдання шкільної олімпіади

                         з української мови та літератури

                                          7 клас

1. Утворити нові слова з поданих пар слів:

Фізика, математика; світлий, жовтий; вічний, зелений; половина, їжак; західний, український; світлий, чоло; розмова, побут; жовтий, гарячий; кислий, молоко; кислий, солодкий; глухий, німий; далекий, східний                               (6 балів)

2. Коротко опишіть улюблену пору року, використовуючи дієприкметникові звороти.                                      ( 5 балів)

3. Зробити повний синтаксичний розбір речення:

     Українська пісня, народжена в сиву давнину, може кожне серце полонити, всіх зачарувати.                            (5 балів)

4. Пояснити значення фразеологізмів, підібравши синоніми. Скласти речення з 2 фразеологізмами.

   Носити воду в решеті

   Комар носа не підточить

   Обоє рябоє                                                          ( 5 балів)

5. Дайте відповіді на питання:

- У чому полягає своєрідність народних дум?

- Назвіть кілька історичних пісень. Які їхні художні особливості?

- Які події в житті Т.Шевченка спонукали поета до написання «Заповіту»?

- Яким віршованим розміром написана поезія «І виріс я на чужині…»?                                                             (4 бали)

6. Написати твір-мініатюру на тему:

 «Мій улюблений літературний герой»                     (12 балів)

               Максимальна кількість балів – 37

 

 

             

                   Завдання шкільної олімпіади

                       з української мови та літератури

                                   8 клас

1. Підібрати антоніми до слів:

Шити, корисний, жартома, неологізм, ввічливий, марнотратство, минувшина, разом, тимчасовий, гуманізм                   ( 5 балів )

2.Записати слова:

з/під/явора, з/ранку/до/вечора, з/по/серед, дослідно/конструкторський, до/смаку, віч/на/віч, с/покон/віку, не/переможний, ні/за/що, ні/звідкіль                          ( 5 балів )

3.Розставити розділові знаки, зробити синтаксичний розбір речення: Максим подивився на неї соромливо-щасливо засміявся і почервонівши весь став читати листа.                         ( 5 балів )

4.Дати відповіді на питання:

- види комічного;

- які види народної творчості ви знаєте? Навести приклади.

- що таке інверсія? З якою метою вона використовується?

- види народних пісень;

- поясніть значення слова «літопис», які літописи ви знаєте?(5б.)

5.Зробити ідейно-художній аналіз вірша Д.Білоуса.

Земле моя, Україно,                        Земле моя, Україно,

Другої в світі нема.                        Другої в світі нема.

Вітер віками невпинно                    Степу зелена раїно,

Хвилі Дніпра підійма.                     Моря блакитна кайма.

Вічний прадавній мій спадок:          Земле кохана і мила,

Древня праматінка Русь,                  Рідна обабіч Дніпра,

Я твій законний нащадок,                Ти нас на світ народила,

Що українцем зовусь.                      Ти нас навчила добра. (12 б.)

                    Максимальна кількість балів - 32

                          

                          

                           Завдання шкільної олімпіади

                        з української мови та літератури

                                      9 клас

1. Назвіть основні ознаки речення. Чим відрізняється воно від словосполучення? Наведіть приклади.                  (3 бали)

2. Поставити розділові знаки, зробити синтаксичний розбір речення.

     Відгриміло грозою відблискало розлилося гаряче проміння і над сивим від літ обеліском молоде піднялось покоління.

                                                                          (5 балів)

3.Записати правильно:

Форпос…ний, кількіс…ний, балас…ний, щас…ливий, контрас…ий, зловіс…ний, ціліс…ний, безвиїз…ний, гіган…ський, закарпа…ський, шіс…надцять, зап’яс…ний, контрас…ний, аген…ство, пес…ливий, піз…ній.                         ( 4 бали)

4. Дайте відповіді на питання:

- Основні ознаки давньої української літератури.

- У яких суспільно-політичних умовах виникла полемічна література?     Якими найвідомішими постатями вона представлена?

- Поясніть основні поняття філософії і творчості Г.Сковороди: «щаслива людина» і «сродна праця».

- Визначте тему і головну думку «Енеїди» І.Котляревського.

- Кому належать слова: «А тії бідаки… і простої сірячини путящої, чим би наготу свою прикрити могли, не мають»?

- Перелічити козацькі літописи.                         (7 балів)

5. Зробити ідейно-художній аналіз поезії Т.Пишнюк «Мамині рушники».

З дитинства пам’ятаю рушники,

Що так любовно вишивала мама.

По-українськи хата на святки

Сіяла вишитими рушниками.

На полотні співали солов’ї

І красувались кетяги калини.

Зелений хміль в’юнився по гіллі,

Зоріли в колосках волошки сині.

Неначе долю вишила свою,

Заплівши в неї промінь світанковий,

Кохання, і пісні, і молоду зорю…

Світи мені повік, матусина любове!                  (12 балів)

 

                       Максимальна кількість балів – 31

 

                   

                   

 

                      Завдання шкільної олімпіади

                    з української мови та літератури

                                    10 клас

1. Вставити букви, розставити знаки:

    П…реляка…ий розтр…вож…ий я вискакую в затопл…ий місячною пові…ю двір.

    Світлою порош…ю курить ч(Ч)умац…кий ш(Ш)лях твоїх пращ…рів що проходили тут чумаками в чорних дьог(х)тарних сорочках.                                                                  (4 бали)

2. Запишіть 5 фразеологізмів зі словами, що означають частини тіла людини.                                                             (5 балів)

3.Доберіть антоніми до слів:

 Жадібний, доброзичливий, щирий, природний, прекрасний, скромний, відвертий, відсутній, грубий, голосний.      (5 балів)

4. Відредагувати речення:

     Повернувшись з прогулянки, було вже темно.

     Цей поет являється найбільш відомим письменником у теперішньому літературному процесі.                       (2 бали)

5. Дайте відповіді на питання:

- Назвіть жанри фольклорного епосу.

- Які види комічного використані автором у повісті «Кайдашева сім’я»?

- У чому новаторство творчості І.Карпенка – Карого?

- Марко Кропивницький і Харків.

- Яка роль екскурсів у минуле в романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

- Який напрям став провідним у літературі другої половини 19 століття?

- Слово «епос» в перекладі з грецької означає…

- Який художній засіб використано в уривку:

          Чи не той то хміль,

          Що по пиві грає?                                        (8 балів)

          Ой то той Хмельницький,

          Що ляхів рубає.

6. Виконати ідейно-художній аналіз поезії В.Симоненка.

Земле рідна! Мозок мій світліє  Під твоїм високочолим небом

І душа світлішою стає,            Гартував я душу молоду.

Як твої сподіванки і мрії          Хто тебе любов’ю обікраде,

У життя вливаються моє.        Хто твої турботи обмине,

Я живу тобою і для тебе,         Хай того земне тяжіння зрадить

Вийшов з тебе я і перейду.     І з прокляттям безвість проковтне!

                                                                            (12 балів)

                                                                              

                     Максимальна кількість балів - 36

                       

                   

                         Завдання шкільної олімпіади

                       з української мови та літератури

                                       11 клас

1. Вставити пропущені букви, числівники записати словами, скорочені назви повними. Визначити тип мовлення.

        У Верхній Хортиці стоїть і досі могутній запор…кий дуб. Йому по/над 7 столі…ь. ще за Богдана Хмельни…кого ц…му дуб… було 400 /рік/. Могут…ня краса його …кладає…ся з 18 /велика гілка/, п…рим…тр крони 102 м. Її з…лений т…нистий намет має 43 м в поперечнику і з/далек… …кидає…ся на цілий гай. Окоренок дуба на/обмах завдовжки 656 см. Д...аметр стовбура – 208 см, а в…сота дер…ва дорівнює 36 м.                                      (5 балів)

2.Навести приклади омонімів, синонімів, антонімів, багатозначних та однозначних слів.                                ( 5 балів)

 

3. Розставити розділові знаки, побудувати структурну та лінійну схеми речення, зробити повний синтаксичний розбір.

        Золота порохівниця місяця вистромившись із-за могил порошила трави голубим пилом і здавалася козакові що там у степу ворушиться щось іржуть чиїсь коні і вже не рокотання бандур чути звідти а ледве вловимий передзвін шабель.  (5 балів)

4. Відповісти на питання:

- Чому 20-ті роки XXстоліття називають «українським ренесансом»?

-  Назвіть представників «празької школи». Звідки походить ця назва?

-   Кому належить вислів: «Ніколи не сміявся без любові»?

- Який новий жанр в українській літературі започаткував Ю.Яновський?

-   У чому полягає трагедія Миколи Хвильового та його героїв?

-   Що таке роман? Назвіть його основні ознаки.

- Яку роль в історії українського мистецтва відіграли письменники-емігранти?                                                (7 балів)

5. Зробити ідейно-художній аналіз поезії:

Опівночі айстри в саду розцвіли…     Таке марили айстри в саду восени,

Умились росою, вінки одягли,           Так марили айстри і ждали весни…

І стали рожевого ранку чекать,          А ранок стрівав їх холодним дощем,

І в райдугу барвів життя убирать…    І плакав десь вітер в саду за кущем.

 

І марили айстри в розкішнім півсні    І вгледіли айстри, що вколо – тюрма.

Про трави шовкові, про сонячні дні,- І вгледіли айстри, що жити дарма,-

І в мріях ввижалась їм казка ясна,     Схилились і вмерли..І тут,як на сміх,

Де квіти не в’януть, де вічна весна… Засяяло сонце над трупами їх!

           

                                    Олександр Олесь, 1905 р.      (12 балів)

                         Максимальна кількість балів - 3nbsp;/inbsp;nbsp;p class=nbsp;nbsp; Що по пиві грає?MsoNormal4

        nbsp;- Яку роль в історії українського мистецтва відіграли письменники-емігранти?nbsp;;      

                         Задания  школьной олимпиады

                 по русскому языку и зарубежной литературе

                                         8 класс

1. Дать толкование фразеологизмам:

Спустя рукава; хоть горохом об стену                  ( 2 балла )

2. Сделать синтаксический разбор предложения, расставить знаки:

   Дон лился легко позванивая на перекатах серебрясь от ветра топя облака в своих омутах.                                  ( 5 баллов)

3. Вставить буквы:

   Стелющиеся р…стения, густые зар…сли, ясно изл…гать, подготовиться к изл…жжению, подб…рать материал, зап..реть ключом, выр…стить в теплице, лёгкое прик…сновение, пров…сти к…сательную, заг…реет…ся от взрыва.                  ( 5 баллов )

4. Запишите несколько пословиц или поговорок, в которых между подлежащим и сказуемым надо поставить тире.

5.Литературная викторина:

- выдающееся произведение древнеиндийского эпоса;

- «Витязь в тигровой шкуре» - памятник… народа … века;

- назовите жанры фольклора;

- представители  средневековой поэзии Ближнего Востока…

- что такое рубаи?                                                  ( 5 баллов )

6. Сделать идейно-художественный анализ отрывка из стихотворения И.А.Бунина:         

Лес, точно терем расписной,    Блестят в лазури голубой,

Лиловый, золотой, багряный,   Как вышки, ёлочки темнеют,

Весёлой, пёстрою толпой         А между клёнами синеют

Стоит над светлою поляной.  То там,то здесь,в листве сквозной,

Берёзы жёлтою резьбой           Просветы в небо, что оконца…

                                                                      ( 12 баллов )

            Максимальное количество баллов - 29

             

                      Задания школьной олимпиады

                   по русскому языку и зарубежной литературе

                                            9 класс

1. Дать толкование фразеологизмам:

Стреляный воробей; хоть шаром покати                   ( 2 балла )

2. Разобрать слова по составу:

     подобрался            покупательница                       ( 2 балла )  

3. Произвести полный синтаксический разбор предложения, расставить знаки:

    Когда унесли носилки и щёлкнул замок Бим улёгся у двери вытянув передние лапы.                                             ( 5 баMsoNormalnbsp;nbsp;nbsp;nbsp;nbsp;p class=nbsp;nbsp;p class=ллов )

4. Записать пословицы, в которых есть антонимы: утро – вечер, встречать – провожать, мягко – жёстко, рано – поздно    ( 4 б. )                                                                                  

5. Тест:

- слово «біблія» означало у давніх греків:

а) книга   б) віра    в) релігія

- перша книга Данте носила назву:

а) «Нове життя»    б)»Вічне життя»         в) «Життя і любов»

- У.Шекспір – представник епохи:

а) середньовіччя    б) Відродження    в) античності

-  сонет складається із:

а) 14 рядків   б) 16 рядків   в) 12 рядків

- кохану Данте звали:

а) Беатриче    б) Лаура    в) Офелія

- музою трагедії називали:

а) Талію   б) Мельпомену    в) Терпсіхору

- Мольєр – псевдонім французького драматурга:

а) Жана Поклена   б) Рене Декарта   в) Жана Расіна   ( 7 балів )

6. Теорія літератури: класицизм як літературний напрям.  ( 5 б. )

                       Максимальна кількість балів -  25                                                 

                      

                             Задания школьной олимпиады

                    по русскому языку и зарубежной литературе

                                            10 класс

1. Разобрать слова по составу: смеющийся, привлекательно,

     подобрался, покупательница                               (4 балла)                                                        

2. Выполнить синтаксический разбор предложения, расставить знаки:

 Я пробирался туда где гуще зелень где смешался запах деревьев и куда весело заглядывал солнечный луч радуясь что удалось там и сям пронизать мглистую густоту деревьев.             ( 5 баллов )

3. Дать толкование фразеологизмам:

Китайская грамота, сжечь корабли, Иерихонская труба, Авгиевы конюшни, без царя в голове, воевать с ветряными мельницами.

                                                                                ( 6 баллов)

4. Литературная викторина  (отвечать на русском или украинском языке):

- назвать основные жанры эпоса;

- кто автор произведений «Таланты и поклонники», «Доходное место», «На всякого мудреца довольно простоты»?

- раскрыть смысл названия романа «Герой нашего времени»;

- кто из русских критиков 19ст. посвятил А.С.Пушкину ряд статей?

- тема «маленького человека» раскрывалась в творчестве…

- слово «гобсек» означает…

- что такое кульминация произведения?

- основные черты романтизма как литературного направления

                                                                                ( 8 баллов)

5. Сочинение – миниатюра «Моё любимое произведение русской (зарубежной ) классики».                                          ( 12 баллов )

                     Максимальное количество баллов -  35

 

               

 

 

                    Задания школьной олимпиады

            по русскому языку и зарубежной литературе

                                      11 класс

1. Разобрать слова по составу:

Увлекательно,   потянувшись                            ( 2 балла )   2.Объяснить значение фразеологизмов:

ни рыба ни мясо; как кот наплакал; бить баклуши; вариться в собственном соку; точить зубы; дышать на ладан         ( 3 балла)

3.  Записать правильно:

Пр…страстие, пр…дупреждать, с…ёжиться, (дальне)восточный, (по)лучше, крепко(на)крепко, (как)будто, жёлто(горячий), одеться (по)зимнему, не…держа…ый.                          ( 5 баллов )

4.  Составить сложное предложение с разными видами связи.

                                                                                   ( 3 балла)

5.Литературная викторина (отвечать на русском или украинском языке):

- имя первого русского Нобелевского лауреата;

- литературные течения начала 20-го века;

- главный герой рассказа Ф.Кафки «Превращение» -…

- модернизм – это…

- назвать черты, характеризующие героев Данко, Ларра

                                                                                    (5 баллов)

6. Идейно-художественный анализ стихотворения Н.Гумилёва:

Как в этом мире дышится легко!          

Скажите мне, кто жизнью недоволен,

Скажите, кто вздыхает тяжело.

Я каждого счастливым делать волен.

Пусть он прийдёт, я расскажу ему

Про девушку с зелёными глазами.

Про голубую утреннюю тьму,

Пронзённую лучами и стихами.

Пусть он прийдёт! Я должен рассказать!

Я должен рассказать опять и снова,

Как сладко жить, как сладко побеждать

Моря и девушек, врагов и слово.

А если всё-таки он не поймёт,

Мою прекрасную не примет веру

И будет жаловаться в свой черёд

На мировую скорбь, на боль – к барьеру!                  (12 баллов)

 

             Максимальное количество баллов - 20

                       

 

 

                              Веселі пригоди Діда Мороза та Снігуроньки

на Немишлянських вечорницях

у НВК №21

 

 

 

 

Ведучий: У  глибину   століть   сягає   історія   нашого   народу.   І   чим      більше

                 минає  часу, тим яскравіше ми її уявляємо. Пізнати історію рідного краю, рідної мови нам допомагають книги і самобутня творчість нашого народу. Нехай же сьогоднішня зустріч відкриє перед нами розум, щедрість, кмітливість, гумор нашого талановитого народу.

                 (Звучить пісня «Туман яром…». Виходять читці)

1.     Україна… Золота, чарівна сторона. Земля, рясно уквітчана квітами, закосичена зеленню. Скільки ніжних, ласкавих слів придумали люди, щоб висловити свою палку любов до краю, де народилися і живуть!

2.     Україна… Країна смутку і краси, радості й печалі, розкішний вінок із рути та барвінку, над яким світять яскраві зорі!

3.     Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за своє щастя, свідками чого є високі в степу могили, обеліски та прекрасна на весь світ народна пісня.

4.     На росах, на водах, на всіх перешкодах

     Курличеш мені в журавлиних ключах,

     Моя Україно, родима країно,

     Ясні небеса в твоїх рідних очах!

          (Сідають. Відкривається за навіс. Господиня співає «Била мене мати…»)

 

Господиня: Уже й вечір, а щось ні дівчат, ні хлопців немає. Що то молодість!

                     Цілу ніч все гуляти б та гуляти, тільки музики та пісні! І то ж споконвіку так ведеться. І ми ж колись так… Як згадаю… Літа-літа, летять, наче орли сизокрилі!

                        (Стукіт у двері, чути сміх, заходять дівчата 8 класу)

1.     Чи можна до вас, матінко?

2.     Чи чекаєте нас? Чи впустите?

Господиня: Заходьте, заходьте, любі мої! Я вже вас зачекалася!

3.     Добрий вечір вашій хаті! Уклін господині!

4.     Чи веселі вечорниці у нас на Вкраїні?

5.     Добрий вечір вам, дівчата, і вам, молодиці!

6.      Чули ми, що в оцій хаті будуть вечорниці!

Господиня: Добрий вечір, добрий вечір, мої любі гості!

                     Просимо, просимо!

                     Аби щастя було в хаті, аби всі були багаті,

                     Аби всі були щасливі – в нашій хаті раді гостям!

А які ж ви всі гарні, дівчаточка! Що подивитися, що послухати!

1. Ой вийду я на вулицю!          Всі: Гарная я!

    Туди – сюди повернуся!        Всі: Гарная я!

     Кругом себе оглянуся!         Всі: Гарная я!

     Така була моя мати!              Всі: Така й я!

2. А до мене Яків приходив!

    Коробочку раків приносив!

    А я тії раки забрала,

    А Якова з хати прогнала!

Господиня: Добре,   добре,    дівчаточка!   Проходьте, та й сідайте, будьте ласкаві,

                      у нашій хаті на  нашій лаві.

(Дівчата сідають, виймають рукоділля. Чути стукіт у двері, сміх. Забігають дівчата 7 класу)

1.     Ой, всі вже зібралися!

2.     Добрий вечір, подружечки! І вам, матінко, добривечір!

3.     Чи не спізнилися ми? Може, вже й вечорниці скінчилися?

4.      Чи з іншого села гостей приймаєте?

 

8 клас: 1. Приймаємо, приймаємо!

             2. Заходьте, подруженьки!

             3. Ми гостям завжди раді!

             4. А місце всім знайдеться!

Господиня: От і добре, що вас багатенько зібралося – веселіші вечорниці будуть!

                    А, може б, ви заспівали щось, дівчаточка! 

1. Добре, добре, заспіваєм аж усе, що тільки знаєм!

        (Співають пісню «Цвіте терен…»)

Господиня: Ой, гарно ж ви й співаєте! Тільки сумна ваша пісня дуже, аж  сльози    

                      на  очі навертаються! Годі вже журитися! Давайте веселої!

Дівчата:  1.А де ж це наші хлопці?

                  2. І справді, щось забарилися!

                  3. А може, заблукали? Не до тієї хати попали?

                                     (Стукіт у двері)

Хлопці: Егей! Пустіть до вашої хати!

Дівчата: Гарненько попросіть!

                                    (Хлопці знову стукають)

Дівчата: Не пустимо в хату, дуже вас багато!

Хлопці:    Дівчатонька, голубоньки, та ми ж прийшли не битися, а веселитися!

Дівчата:  Ну що, подруженьки, пустимо їх на наші вечорниці?

Всі: Пустимо! Хай заходять!

Господиня: Просимо вас, хлопці, до нашої хати!

           (Хлопці заходять під пісню «Розпрягайте, хлопці, коней!»

Господиня: Гарно, гарно, любі мої,  співаєте!    Просимо    вас,   хлопці,   сідати та

                     з дівчатами заспівати!

Хлопці: Ой, дівчино, шумить гай,

               Кого любиш, вибирай!

Дівчата: Нехай шумить, ще й гуде,

                 Кого люблю, мій буде!

Хлопці: Ой, дівчино, серце моє,

              Чи підеш ти за мене?

Дівчата: Не піду я за тебе,

                 В тебе хати немає!

Хлопці: Підем, серце, в чужую,

              Поки свою збудую!

Дівчата: Постав хату з лободи,  а в чужую не веди!

                 Чужа хата не своя, як свекруха лихая!

                 Як не лає, так бурчить,а все-таки не мовчить!

Господиня: Ой, і гарно ж як ви, мої любі, співаєте! Мабуть, на все село чути, які в

                  мене гості сьогодні голосисті! Та, здається, до нас знову гості!

                                   (Заходять діти 4 класу)

Господиня: А ви ж хто такі будете?

4 клас: 1. Пустіть, тітоньку, й нас до себе  в хату!

             2. Ми теж хочемо на вечорниці!

Господиня: Та ви ж іще малі будете! Мабуть, рано вам по вечорницях ходити!

                     Ось підростіть трохи, тоді й приходьте!

3. Та ми вже не маленькі!

4. Пустіть нас, ми хоч одним очком подивимося, як тут старші гуляють на вечорницях!

5. Ми тихенько посидимо, вам заважати не будемо!

Всі: Пустіть!

Господиня: Та    того ще   на   моєму   віку   не   було,  щоб такі малі на вечорниці

                     просилися! То що, дівчата, хлопці, пустимо їх чи що?

7 клас: Пустимо! Пустимо!

8 клас: Нехай заходять!

7 клас: Ми їх добре знаємо – це ж з нашого села дітвора!

8 клас: Нехай біля нас сідають, та нашим традиціям вчаться!

Господиня: Та  добре вже, нехай заходять, тільки спочатку покажуть, чи вміють

                      розважатися, чи пісень-танців знають!

4 клас: Аякже, і співати, й танцювати вміємо! Ось дивіться!

                      (Пісня й танок у виконанні 4 класу)

 

Господиня: Оце так молодці! Добре традиції українські знають! Заходьте,

            &nMsoNormalутро MsoNormal/iibsp;        дорогенькі, та сідайте у нашій хаті!   (Сідають) Ой, та до нас ще хтось поспішає! Оце так! Це ж справжнісінький Дід Мороз та ще й зі Снігуронькою!

                     

                  (Під музику заходять Дід Мороз і Снігуронька)

 

 

Дід Мороз: Доброго дня вам, діточки і дорослі! Вітаємо всіх із наступаючим

                     Новим роком! Йшли ми з Снігуронькою на свято до дітвори, тільки, здається, не туди попали! Ти як гадаєш, онучко?

Снігуронька: Та й мені, дідусю, здається, що ми заблукали! Тут щось незвичайне

                       відбувається!

Дід Мороз: Та розкажіть же нам, хлопці й дівчата, хто ви такі, чого тут зібралися

                    й що робите?

Господиня: А в нас, Дідусю Морозе, вечорниці! Це хлопці й дівчата з нашої

                     школи прийшли до мене в хату, що порозважатися та українських традицій згадати! Заходьте, будьте ласкаві, й ви до нашого гурту!

Дід Мороз: Та ми б раді були, та чекають нас в інших школах діточки! Ось

                    привітали вас зі святом та й підемо далі!

Снігуронька: Ой, дідусю, дорогенький, давай залишимося! Я ще ніколи в своєму

                       житті не була на справжнісіньких вечорницях! Тільки чула, що тут дуже весело буває! Давай хоч трішки подивимося, що тут робиться!

Дід Мороз: Ну що з тобою робити! Не можу своїй онуці відмовити! Давай вже

                    залишимося ненадовго!  (Сідають)

Господиня: Ну то й добре! Ми всім гостям раді, а діда Мороза ще ніколи не

                     бувало у нас на вечорницях. А тепер давайте веселитися! А ну, танцювати всі! ( Український танок)

 

Господиня: Оце так гості в мене! І співають, і танцюють! А може, й ще чогось

                     уміють?  (Виступи дітей. Дід Мороз і Снігуронька тихенько виходять , перевдягаються в українське вбрання і готуються до виступу)

 

Господиня: Ой, гарно ж і сидимо! Веселенький вечір удався! Це тому, що гості в

                     мене такі! І вчаться добре, і талановиті які, а ще, мабуть, розумні та кмітливі. Ось я зараз перевірю, чи це й справді так. А скажіть мені, які прикраси носили наші предки? (Намисто, дукачі, сережки)

-         А яке значення мав віночок на голові в дівчини? (Оберіг, вінок надії та кохання)

-         Що символізувала коса? (Честь дівчини, чистота)

-         А які стрічки вплітали дівчата в коси? Що вони символізували? (Біла – до 16 років, зелена – незаміжня дівчина, червона – має парубка, блакитна – сирота)

-         Який птах приносить щастя і є улюбленим в українців? (Лелека)

-         Який птах прилітає першим на Україну і вважається благовісником весни? (Жайворонок)

-         Яку страву варили українці на знак перемир’я з ворогами? (Каша)

 

Господиня: Бачу, розумні ви, все знаєте. Не такі, як ото іноді молодь буває! А що вже дівчата є вередливі та капризні! І самі не знають, чого хочуть! Знаєте, як ото в пісні співається!

                     (Інсценування пісні «Продай, милий, сиві бички…»p class=nbsp;raquo; раскрывалась в творчествеnbsp;nbsp;p class=p class=очі навертаються! Годі вже журитися! Давайте веселої!nbsp;/p;)

 

Господиня: У нас, дідусю Морозе, молодь гарна, вчитися любить, до наук

                     тягнеться. А то є такі, щоб тільки й знай гуляти та залицятися!

                          (Інсценування пісні «Ой на горі два дубки!»)

 

Господиня: А вам, дівчаточка, як старша, я так скажу: не дуже хлопцями

                     перебирайте, а то буде, як у тій пісні!

                             (Інсценування пісні «Ой під вишнею…»)

 

Господиня: Ой, розвеселили ви мене! Такі вже гості в мене сьогодні розумні та

                     дотепні. Все б жартували!

 

                                   (Виходять дівчата й хлопці)

Дівчина: Ішов Гриць з вечорниць вночі слободою.

                 Сидить сова на воротях, крутить головою.

                 Він, сердега, як побачив – та через городи…

                 Заплутався в бур’янах та й наробив шкоди!

Хлопець: На Немишлі густо хати – вітер не провіє!

                 Сама мати ложки миє, бо дочка не вміє!

Дівчина: Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі,

                 Сидить гуска над водою, вирячила очі.

                 Він до неї: гілля, гілля – вона й полетіла!

                 Коли б не втік осокою, була б Гриця з’їла!

Хлопець: Галю, Галю, чорнобрива, чого в тебе брови криво?

                 На козака задивилась, аж брівонька іскривилась!

Дівчина: Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі,

                Сидить вутя на березі, вирячило очі.

                Він на нього: гілля, гілля – а воно й присіло,

                Якби, було, не паличка, воно б Гриця з’їло!

Господиня:  І чого тільки не буває на цьому світі! А ви чули, як ото на Гончарівці

                      сватався один до дівчини? Ото сміху було! А дивіться самі!

                       (Виходить Уляна, перевдягнута Снігуронька)

Уляна: Ось уже й сонечко сідає, вже й  Олексій мій скоро прийде. Як же я кохаю

             його, мого Олексієчка! Нехай мати скільки завгодно сварять, а рушники тому пихатому Стецькові не пов’яжу! Ой, хтось іде… тьфу, та то ж дурний Стецько!

Стецько: (оглядає дівчину) Та й патлата ж! (думає) А що у вас варили?

Уляна: (не повертається) Нічого!

Стецько: (довго думає) А тепер що?

Уляна: Що?

Стецько: Що?

Уляна: Що?

Стецько: Що?

Уляна: Що що? Нічого!

Стецько: Брешеш-бо. Як нічого? Батько казав, розпитав її обо всім, а чорт його

                 знає, об чім її розпитувати? Я все позабув.

Уляна: Так піди до батька та й порозпитуй, коли позабував про все!

Стецько: Так він казав ото, не йди від неї, поки обо всім не домовишся.

Уляна: Ні об чім нам домовлятися!

Стецько: Як ні об чім, коли ти вже за мене йдеш!

Уляна: Ні, голубчику, сього ніколи не буде!

Стецько: Чом не буде?

Уляна: Тим, що я за тебе не піду!

Стецько: А чом не підеш?

Уляна: Тим, що не хочу!

Стецько: Так чому не хочеш?

Уляна: Не хочу, тим що не хочу!

Стецько: А батько казав, що ти підеш!

Уляна: Не піду!

Стецько: А батько казав, не потурай їй, поженихайся та пісеньку заспівай, то

                  вона й піде! На курочці пір’ячко рябоє,

                                       Любимося, серденько, з тобою.

                                       Диб-диб на село,

                                       Кив – морг на нього.

                                       Я не дівка його,

                                       Не піду за нього!

А що, хороша моя пісенька?

Уляна: Така пісенька, як і ти, що нічого не второпаєш. Ось слухай, я тобі

             заспіваю!  В мене думка не така,

                               Щоб пішла я за Стецька!

                               Стецько гидкий, Стецько стидкий!

                               Цур тобі, не в’яжися!

                               Пек тобі, відчепися,

                               Божевільний!                   А що, гарна моя пісенька?

Стецько: (думає) Погана! Я як прислухався, вона дуже погана! Зачім ти її

                співаєш?

Уляна: А тим, що тебе не люблю, і не піду за тебе!

Стецько: Так себто батько збрехав7 ось тільки скажи йому, що він бреше, то так

                 по пиці ляпанця й дасть! Я вже пробував! А тобі я кажу, що хочеш – не хочеш, а за мене підеш!

Уляна: Не піду!

Стецько: Ей ти, Прісько, чи Домахо, чи як там тебе! Ось коли б вже була ти моя

                 жінка, та сказала б, що не хочеш за мене, то я б тобі пику побив, як мене батько часом б’є. А тепер ще не можна. Батько казав, після весілля можна жінку бити, скільки хочеш, а тепер не можна. Дарма, я й підожду, а поки що ласкою прошу, піди за мене!

Уляна: ( в бік ) Що мені з дурнем товкувати! Покинула б його, так мати

             лаятимуть. Зостануся тут та й буду його піддурювати. Ходімо, Стицю, краще до гурту.

Стецько: Ні, ти скажи, чи засилати до тебе старостів?

Уляна: Присилай, присилай!

Стецько: А піч колупатимеш?

Уляна: Аякже, усю поколупаю. Ось так!

Стецько: Бач, яка жартівлива! Але трохи беньок не по виколупувала! А скажи, як

                  оженимося, то що будемо робити? Га? Кажи!

Уляна: Не знаю. А ти знаєш?

Стецько: Єге… так я тобі усе й розказав! Ніде правди діти! Мене батько навчив!

                Чи сказати? Так от, коли ми оженимося, та будемо вже чоловік та жінка, то напечемо коржів, та намішаємо з медом, та й посідаємо, та й будемо їсти! І не мудро, скажи?

Уляна: Та й мудро ж! А тепер йди хутко додому, бо не гоже до весілля довго стояти. А тобі мати вже вечерю зготовила…Іди, Стицю, йди собі!

Стецько: Правда твоя, піду я…

Уляна: Іди, йди, піду й я до Олексія!

Господиня: Отаке-то буває! Воно й не дивно, коли свого розуму не достає, то й

                     на базарі не купиш! Тож учіться, любі мої, щоб не бути схожим на Стецька! А ви часом не впізнали, хто це зараз виступав перед вами? Та це ж сам Дід Мороз і його Снігуронька не втерпіли та й собі в українське вбрання перевдягнулися! Чи сподобалися вони вам?

                               Заходить дідусь.

Дідусь: Охо-хо! Скільки молоді тут зібралося!

Господиня: А ось ще до нас якийсь гість завітав! Ви хто, дідусю, будете?

Дідусь: Багато я міст обійшов, багато чого побачив. Ось зараз і вам розкажу  

            дещо!    (розповідає гуморески)

Господиня: Оце ми сьогодні гарненько посиділи! Стільки цікавого почули, 

                    стільки цікавого дізналися! Гарно все ж таки, що є вечорниці! Які мудрі й дотепні були наші предки, які їх вигадали! Чи сподобалися тобі, Діду Морозе, наші немишлянські вечорниці? А тобі, Снігуронько?

Дід Мороз: Ще й як сподобалися, аж не втримався я, дістав одяг український та й

                    сам співати й танцювати готовий!

Снігуронька: І мені сподобалося теж на вечорницях! Як тут весело, як цікаво! А

                       які дівчата гарні, який у них одяг! А майстрині які!, а рукодільниці! Що співати, що танцювати, що на полотні вишивати – все вони вміють! А хлопці які вправні та вмілі! Навіть не хочеться мені знову в казку повертатися, хочу залишитися з вами!

Господиня: Тож просимо вас залишитися з нами, та вареничків наших відкоштувати! Бо що ж то за вечорниці без вареників!

          (Свято закінчується варениками, які заносять до зали дівчата)

 

 

                         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                             Немишлянські вечорниці

                                               у НВК №21

 

Звучить пісня «Ой, у вишневому садочку…»

 

Ведучий: У  глибину       століть      сягає      історія   нашого      народу.      І      чим          більше

                 минає  часу, тим яскравіше ми її уявляємо. Пізнати історію рідного краю, рідної мови нам допомагають книги і самобутня творчість нашого народу. Нехай же сьогоднішня зустріч відкриє перед нами розум, щедрість, кмітливість, гумор нашого талановитого народу.

 

                 (Звучить пісня «Туман яром…». Виходять читці)

 

1.Україна… Золота, чарівна сторона. Земля, рясно уквітчана квітами, закосичена зеленню. Скільки ніжних, ласкавих слів придумали люди, щоб висловити свою палку любов до краю, де народилися і живуть!

 

2.Україна… Країна смутку і краси, радості й печалі, розкішний вінок із рути та барвінку, над яким світять яскраві зорі!

 

3.Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за своє щастя, свідками чого є високі в степу могили, обеліски та прекрасна на весь світ народна пісня.

 

4.На росах, на водах, на всіх перешкодах

           Курличеш мені в журавлиних ключах,

           Моя Україно, родима країно,

          Ясні небеса в твоїх рідних очах!

 

          (Сідають. Відкривається занавіс. Господиня співає «Била мене мати…»)

 

Господиня: Уже й вечір, а щось ні дівчат, ні хлопців немає. Що то молодість!

                     Цілу ніч все гуляти б та гуляти, тільки музики та пісні! І то ж споконвіку так ведеться. І ми ж колись так… Як згадаю… Літа-літа, летять, наче орли сизокрилі!

 

                        (Стукіт у двері, чути сміх, заходять дівчата 8 класу)

 

1.Чи можна до вас, матінко?

2.Чи чекаєте нас? Чи впустите?

 

Господиня: Заходьте, заходьте, любі мої! Я вже вас зачекалася!

 

3.Добрий вечір вашій хаті! Уклін господині!

4.Чи веселі вечорниці у нас на Вкраїні?

5.Добрий вечір вам, дівчата, і вам, молодиці!

6. Чули ми, що в оцій хаті будуть вечорниці!

 

Господиня: Добрий вечір, добрий вечір, мої любі гості!

                     Просимо, просимо!

                     Аби щастя було в хаті, аби всі були багаті,

                     Аби всі були щасливі – в нашій хаті раді гостям!

А які ж ви всі гарні, дівчаточка! Що подивитися, що послухати!

 

Господиня: Добре,   добре,    дівчаточка!   Проходьте, та й сідайте, будьте ласкаві,

                      у нашій хаті на  нашій лаві.

 

(Дівчата сідають, виймають рукоділля. Чути стукіт у двері, сміх. Забігають дівчата 7 класу)

 

1.Ой, всі вже зібралися!

2.Добрий вечір, подружечки! І вам, матінко, добривечір!

3.Чи не спізнилися ми? Може, вже й вечорниці скінчилися?

4. Чи з іншого села гостей приймаєте?

 

8 клас: 1. Приймаємо, приймаємо!

             2. Заходьте, подруженьки!

             3. Ми гостям завжди раді!

             4. А місце всім знайдеться!

 

Господиня: От і добре, що вас багатенько зібралося – веселіші вечорниці будуть!

                    А, може б, ви заспівали щось, дівчаточка! 

 

5.Добре, добре, заспіваєм, аж усе, що тільки знаєм!

 

        (Співають пісню «Цвіте терен…»)

 

Господиня: Ой, гарно ж ви й співаєте! Тільки сумна ваша пісня дуже, аж  сльози    

                      на  очі навертаються! Годі вже журитися! Давайте веселої!

 

Дівчата:  1.А де ж це наші хлопці?

                  2. І справді, щось забарилися!

                  3. А може, заблукали? Не до тієї хати попали?

 

                                     (Стукіт у двері)

 

Хлопці: Егей! Пустіть до вашої хати!

Дівчата: Гарненько попросіть!

 

                                    (Хлопці знову стукають)

 

Дівчата: Не пустимо в хату, дуже вас багато!

Хлопці:    Дівчатонька, голубоньки, та ми ж прийшли не битися, а веселитися!

Дівчата:  Ну що, подруженьки, пустимо їх на наші вечорниці?

Всі: Пустимо! Хай заходять!

 

Господиня: Просимо вас, хлопці, до нашої хати!

 

           (Хлопці заходять під пісню «Розпрягайте, хлопці, коней!»

 

Господиня: Гаnbsp;nbsp;/pbnbsp;MsoNormalnbsp;рно, гарно, любі мої,  співаєте!    Просимо    вас,   хлопці,   сідати та

                     з дівчатами заспівати!

 

Хлопці: Ой, дівчино, шумить гай,

               Кого любиш, забувай!

Дівчата: Нехай шумить, ще й гуде,

                 Кого люблю, мій буде!

Хлопці: Ой, дівчино, серце моє,

              Чи підеш ти за мене?

Дівчата: Не піду я за тебе,

                 В тебе хати немає!

Хлопці: Підем, серце, в чужую,

              Поки свою збудую!

Дівчата: Постав хату з лободи,  а в чужую не веди!

                 Чужа хата не своя, як свекруха лихая!

                 Як не лає, так бурчить,а все-таки не мовчить!

 

Господиня: Ой, і гарно ж як ви, мої любі, співаєте! Мабуть, на все село чути, які в

             мене гості сьогодні голосисті! А танцювати, мабуть, ніхто з вас і не вміє!

 

Дівчата: Вміємо, вміємо!

Хлопці: Ще й як уміємо!

 

                             (Український народний танок )

 

Господиня: Оце так гості в мене! І співають, і танцюють! Ой, гарно ж і сидимо! Веселенький вечір удався! Це тому, що гості в  мене такі! І вчаться добре, і талановиті які, а ще, мабуть, розумні та кмітливі. Ось я зараз перевірю, чи це й справді так. А скажіть мені, які прикраси носили наші предки? (Намисто, дукачі, сережки)

-         А яке значення мав віночок на голові в дівчини? (Оберіг, вінок надії та кохання)

-         Що символізувала коса? (Честь дівчини, чистота)

-         А які стрічки вплітали дівчата в коси? Що вони символізували? (Біла – до 16 років, зелена – незаміжня дівчина, червона – має парубка, блакитна – сирота)

-         Який птах приносить щастя і є улюбленим в українців? (Лелека)

-         Який птах прилітає першим на Україну і вважається благовісником весни? (Жайворонок)

-         Яку страву варили українці на знак перемир’я з ворогами? (Каша)

 

Господиня: Бачу, розумні ви, все знаєте. Не такі, як ото іноді молодь буває!

                     А що вже дівчата є вередливі та капризні! І самі не знають, чого хочуть! Знаєте, як ото в пісні співається!

 

                     (Інсценування пісні «Продай, милий, сиві бички…»)

 

Господиня: У нас на Немилі і справді молодь гарна, вчитися любить, до наук

                     тягнеться. А то є такі, щоб тільки й знай гуляти та залицятися!

 

                          (Інсценування пісні «Ой на горі два дубки!»)

 

Господиня: А вам, дівчаточка, як старша, я так скажу: не дуже хлопцями

                     перебирайте, а то буде, як у тій пісні!

 

                             (Інсценування пісні «Ой під вишнею…»)

 

Господиня: А вам, хлопці, пораджу у всьомnbsp;у знати міру. Спочатку вивчитися

                     треба, на ноги стати, а вже потім і про женитьбу думати, щоб не шкодувати на про що.

 

                             (Інсценування пісні «Казав мені батько…»)

 

Господиня: Та й дівчатам слід добренько придивлятися, щоб хлопець був не

                     лінивий та роботящий!

 

                            (Інсценування пісні «Грицю, Грицю…»)

 

Господиня: А вам, хлопці, скажу так: до дівчат треба ставитися з любов’ю, з

                     повагою! Тоді й дівчата всі ваші будуть, і …пироги щодня до столу!

 

                           (Інсценування пісні «І з сиром пироги…»)

 

 Господиня:   Ото, бачите, дівчата, як на світі буває! Тільки я так вам скажу: не

                        красивого, не багатого шукайте, а щоб серцю милий був. Тоді й щастя буде!

                      

                           (Інсценування пісні «Ти до мене не ходи…»)

 

Господиня:  А ви, хлопці, дівчатам не дуже потурайте та не всі їхні примхи

                      виконуйте! Тоді й вони вас цінуватимуть краще!

 

                            (Інсценування пісні «Несе Галя воду…»)

 

Господиня: Отаке воно – наше життя! Що пару собі нелегко вибрати, а що й

                     сімейне щастя зберегти! Ось послухайте, як у пісні співається!

 

                            (Інсценування пісні «А мій милий вареничків хоче…»)

 

Господиня: Отак-то воно на світі  буває! Але ж добре пам’ятайте, любі мої,

                      справжнього щастя ні за які гроші не копиш ні на точку, ні на базарі!

 

                (Інсценування пісні «Ой, там на точку, на базарі…»)

 

 

Господиня: Ой, розвеселили ж ви мене! Такі вже гості в мене сьогодні розумні та

                     дотепні. Все б жартували!

 

                                   (Виходять дівчата й хлопці)

 

Дівчина: Ішов Гриць з вечорниць вночі слободою.

                 Сидить сова на воротях, крутить головою.

                 Він, сердега, як побачив – та через городи…

                 Заплутався в бур’янах та й наробив шкоди!

Хлопець: На Немишлі густо хати – вітер не провіє!

                 Сама мати ложки миє, бо дочка не вміє!

Дівчина: Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі,

                 Сидить гуска над водою, вирячила очі.

                 Він до неї: гілля, гілля – вона й полетіла!

                 Коли б не втік осокою, була б Гриця з’їла!

Хлопець: Галю, Галю, чорнобрива, чого в тебе брови криво?

                 На козака задивилась, аж брівонька іскривилась!

Дівчина: Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі,

                Сидить вутя на березі, вирячило очі.

                Він на нього: гілля, гілля – а воно й присіло,

                Якби, було, не паличка, воно б Гриця з’їло!

 

Господиня:  І чого тільки не буває на цьому світі! А ви чули, як ото на Гончарівці

                      сватався один до дівчини? Ото сміху було! А дивіться самі!

                                                (Виходить Уляна)

 

Уляна: Ось уже й сонечко сідає, вже й  Олексій мій скоро прийде. Як же я кохаю

             його, мого Олексієчка! Нехай мати скільки завгодно сварять, а рушники тому пихатому Стецькові не пов’яжу! Ой, хтось іде… тьфу, та то ж дурний Стецько!

Стецько: (оглядає дівчину) Та й патлата ж! (думає) А що у вас варили?

Уляна: (не повертається) Нічого!

Стецько: (довго думає) А тепер що?

Уляна: Що?

Стецько: Що?

Уляна: Що?

Стецько: Що?

Уляна: Що що? Нічого!

Стецько: Брешеш-бо. Як нічого? Батько казав, розпитав її обо всім, а чорт його

                 знає, об чім її розпитувати? Я все позабув.

Уляна: Так піди до батька та й порозпитуй, коли позабував про все!

Стецько: Так він казав ото, не йди від неї, поки обо всім не домовишся.

Уляна: Ні об чім нам домовлятися!

Стецько: Як ні об чім, коли ти вже за мене йдеш!

Уляна: Ні, голубчику, сього ніколи не буде!

Стецько: Чом не буде?

Уляна: Тим, що я за тебе не піду!

Стецько: А чом не підеш?

Уляна: Тим, що не хочу!

Стецько: Так чому не хочеш?

Уляна: Не хочу, тим що не хочу!

Стецько: А батько казав, що ти підеш!

Уляна: Не піду!

Стецько: А батько казав, не потурай їй, поженихайся та пісеньку заспівай, то

                  вона й піде! На курочці пір’ячко рябоє,

                                       Любимося, серденько, з тобою.

                                       Диб-диб на село,

                                       Кив – морг на нього.

                                       Я не дівка його,

                                       Не піду за нього!

А що, хороша моя пісенька?

Уляна: Така пісенька, як і ти, що нічого не второпаєш. Ось слухай, я тобі

             заспіваю!  В мене думка не така,

                               Щоб пішла я за Стецька!

                               Стецько гидкий, Стецько стидкий!

                               Цур тобі, не в’яжися!

                               Пек тобі, відчепися,

                               Божевільний!                   А що, гарна моя пісенька?

Стецько: (думає) Погана! Я як прислухався, вона дуже погана! Зачім ти її

                співаєш?

Уляна: А тим, що тебе не люблю, і не піду за тебе!

Стецько: Так себто батько збрехав? Ось тільки скажи йому, що він бреше, то так

                 по пиці ляпанця й дасть! Я вже пробував! А тобі я кажу, що хочеш – не хочеш, а за мене підеш!

Уляна: Не піду!

Стецько: Ей ти, Прісько, чи Домахо, чи як там тебе! Ось коли б вже була ти моя

                 жінка, та сказала б, що не хочеш за мене, то я б тобі пику побив, як мене батько часом б’є. А тепер ще не можна. Батько казав, після весілля можна жінку бити, скільки хочеш, а тепер не можна. Дарма, я й підожду, а поки що ласкою прошу, піди за мене!

Уляна: ( в бік ) Що мені з дурнем товкувати! Покинула б його, так мати

             лаятимуть. Зостануся тут та й буду його піддурювати. Ходімо, Стицю, краще до гурту.

Стецько: Ні, ти скажи, чи засилати до тебе старостів?

Уляна: Присилай, присилай!

Стецько: А піч колупатимеш?

Уляна: Аякже, усю поколупаю. Ось так!

Стецько: Бач, яка жартівлива! Але трохи беньок не по виколупувала! А скажи, як

                  оженимося, то що будемо робити? Га? Кажи!

Уляна: Не знаю. А ти знаєш?

Стецько: Єге… так я тобі усе й розказав! Ніде правди діти! Мене батько навчив!

                Чи сказати? Так от, коли ми оженимося, та будемо вже чоловік та жінка, то напечемо коржів, та намішаємо з медом, та й посідаємо, та й будемо їсти! І не мудро, скажи?

Уляна: Та й мудро ж! А тепер йди хутко додому, бо не гоже до весілля довго стояти. А тобі мати вже вечерю зготовила…Іди, Стицю, йди собі!

Стецько: Правда твоя, піду я…

Уляна: Іди, йди, піду й я до Олексія!

Господиня: Отаке-то буває! Воно й не дивно, коли свого розуму не достає, то й

                     на базарі не купиш! Тож учіться, любі мої, щоб не бути схожим на Стецька! А ви часом не впізнали, хто це зараз виступав перед вами? Та це ж випускники нашої школи! Вони теж тут недавно вчилися і на цій самій сцені багато разів виступали! Чи сподобалися вони вам?

          Оце ми сьогодні гарненько посиділи! Стільки цікавого почули,  стільки нового дізналися! Гарно все ж таки, що є вечорниці! Які мудрі й дотепні були наші предки, які їх вигадали! Як тут весело, як цікаво! А  які дівчата гарні, який у них одяг! А майстрині які!, а рукодільниці! Що співати, що танцювати, що на полотні вишивати – все вони вміють! А хлопці які вправні та вмілі! А давайте зараз всі разом заспіваємо таку пісню, яку всі знають!

 

                     (Співають пісню «Ти ж мене підманула…»)

 

Господиня: А чи знаєте ви, чим закінчувалися вечорниці? Звичайно, варениками! Тож  просимо вас залишитися з намита вареничків наших відкоштувати! Бо що ж то за вечорниці без вареників!

          

                         

 


 

                                                                                 

 

                                      Великі жарти маленької Немишлі

                                          Сцена 1. Палажка і Параска

         Лунає українська пісня. Чути голос птахів. Виходить письменник, слухає спів пташок, сідає, дістає папір, перо, пише. Потім читає:

         Україна…Золота, чарівна сторона. Земля, рясно уквітчана, зеленню закосичена. У глибину століть сягає історія нашого народу. Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій, мальовничій землі -  в нашій славній Україні. Тут жили наші діди й прадіди – тут корінь роду українського. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово.

           А люди! Чи знаєте ви, які люди живуть в українських містах і селах?! А ось я вам зараз розповім. Знайомтесь:

          Це Василь Галушка лагодить тин біля своєї хати. Добрий він чоловік, роботящий, майстер на всі руки. Весь час думає Василь про свою дружину Палажку – як би втекти від неї в шинок, щоб вона не помітила!

          А це Петро Вареник, найближчий сусід і кум Василя. Теж добрий чолов’яга, без роботи й хвилини не всидить. Може він і посидів би без роботи, якби не всевидяче око його любої дружиноньки Параски!

        А ось і сама Параска! Ох і жінка! Розумна, моторна, до всякого діла охоча. Найбільше любить вона свою сусідку Палажку. І години одна без одної не проживуть, бо з ким же можна так добре перемити кісточки сусідам або так смачно полаятися!

       А ось і Палажка! Теж гарна, як ви розумієте, жіночка! Люб’язна, лагідна, дотепна, сором’язлива (була колись).

      Так уже років, мабуть, із 30 живуть Вареники з Галушками по-сусідству і майже ніколи не сваряться, хіба що інколи…

 

       Письменник виходить. Герої мовчки працюють: Василь лагодить тин, Петро клепає косу, Палажка білить хату, Параска мете двір.

 

Палажка: Ой людоньки добрі! І як же оце на світі жити, та щоб і не лаятися! І все через оту кляту Параску, нехай мене Бог прощає! Ви тільки подивіться: я – білю, а вона – мете! Повилазило їй, чи що? (Прости мене, Господи, ще раз!) мабуть ти, кумасю, всю ніч не спала, все думала, якої б мені ще пакості зробити?

Параска: І чим же це я тобі на цей раз не догодила? Дим з труби не в твій бік, собака всю ніч спав, не гавкав. Півня, що дужче всіх співав, зарубала. Вишню, що затіняла тобі весь білий світ, спиляли. Чим я тобі ще не вгодила?

Палажка: (забула, чого лаялася). А як же! Немає ж бо правди ніде! Мало того, що хати все життя поруч стоять, та ще й груша на межі виросла!

Параска: І чого ти ото людям добрим голову морочиш?

Палажка: А не морочу, а правду чистісіньку кажу! І нехай всі отут знають, що ти нахаба!

Параска: Та чого ж це я нахаба?

Палажка: А того що кабанчика на тому тижні зарізала, а мені й третини не дала!

Параска: Отакої! Та чого б це я мала тобі третину давати?

Палажка: Аякже! Моїми ж грушами кабанчика вигодувала!

Параска: Оце так! Вони що, твої груші мічені, чи що? Та й груша росте на моєму городі!

Палажка: Ага, на твоєму! А піди подивись, де у тієї груші корені! Всі ж чистісінько на моєму городі! Ой людоньки добрі! І де є ту правду взяти! Як корені, так у мене на вгороді, а як груші – до неї падають!

Параска: А ти, Петре, чого мовчиш, стоїш, мов вкопаний? Чи ж ти не бачиш, не чуєш, як ці кляті Вареники наді мною знущаються!

Палажка: Так оце ми знущаємося! Дивись, Василю, що на нас ці проклятущі Галушки набріхують! Бачиш, вже й побити мене хотять! А ти стоїш, ніби води в рот набрав! А ну дай їм, дай скоріше! Ось я тобі зараз кочергу принесу!

Палажка: А я ось за вилами збігаю! (тікають)

  

  Чоловіки плюють вслід жінкам.

 

Петро: Та хай їм грець, куме, цим бабам! Ходімо краще до шинку!

Василь: Ходімо, куме!

 

Вибігають жінки з кочергою та вилами.

 

Параска: А де ж це вони? Петре! Петре!

Палажка: Кричи дужче! У шинку вже досі твій Петре!

Параска: А як же ти не вгледіла?

Палажка: А я ж у хаті поралася! (ховає за спину вила)

Параска: Та і я ж оце! (ховає кочергу)

Палажка: Ой горе ж мені, горе! Це ж знову мій прийде як чіп п’яний!

Параска: А мій як свиня приповзе! Ой, кумасю, бідолашні ж ми з тобою! У всіх чоловіки як чоловіки, а у нас таке лишенько!

Палажка: І не кажи, Парасю. І де та молодість поділася?

Параска: Пролетіли роки, наче орли сизокрилі!

Палажка: А пам’ятаєш, кумасю, як до тебе Василь ходив, та як од матері ховалися?

Параска: А твій Петро який був чорночубий та пишновусий!

Палажка: Та що й казати! Тільки й залишилося, що згадувати!

 

        &nbnbsp;nbsp;nbsp;MsoNormalp class=nbsp;sp;    Сідають край сцени, з сумом зітхають, дивляться на сцену.

 

Письменник: І сіли наші сусідоньки біля тину у холодочку, схилили у задумі голови та й почали згадувати літа свої молодії. Охо-хо, давненько ж це і було…

 

                                           Сцена 2. Молодь на вулиці

Лунає музика. Поступово затихає. Вибігають дівчата, сміються, шепочуться, танцюють.

-         Ой, подруженьки, що я вам скажу!

-         А що, кажи скоріше!

-         А те, що скоро в нас, мабуть, весіллячко буде!

-         Оце! І в кого ж? чи не в тебе самої бува?

-         А здогадайтесь! Га? І як це ви нічого не бачите?

-         А що ж бачити?

-         А те, як учора Василь з нашої Палазі увесь вечір очей не зводив та все підморгував!

-         Таке видумала!

-         А ось побачите, не видумала! Чого б це я видумувати мала!

-         А й справді!

-         А я думаю, чого це наш Василь за нею наче тінь ходить?

-         Ага! Аж змарнів, мабуть, од великого кохання ото!

-         А давайте покличемо Палажку та й все в неї розпитаємо! (стукає у вікно) Палазю, виходь скоріше до гурту!

Палажка: Вечір добрий, подруженьки! Я оце й сама на вулицю збиралася! Ось тільки, думаю, стрічки нові причеплю та й вийду.

-         Знаєм, знаєм, нащо тобі нові стрічки!

Палажка: Та про що це ви?

-         А то не знаєш!

-         Розкажи ж бо й нам, Палазю, чи приходив до тебе Василь учора?

Палажка: Ой, слухайте, що я вам скажу! Сиджу вчора коло віконця та й рушник вишиваю. Коли чую ото, хтось іде, та тихенько так! Думала, Василь до мене. Глядь у шибку – а то ж Петро!

-         До тебе?

Палажка: Та де там! До Параски!

-         О-о-о! І-і-і! Оце так!

Палажка: Еге ж! Та тихенько так крадеться, попід тином пригинається! Бо колись вже йому попало від тітки Катерини!

-         Ой, а ми нічого й не знали!

-         А ну мерщій покличемо Параску та про все її гарненько розпитаємо! (стукають у вікно) Парасю!

Параска: Ой, це ви, дівчаточка!

-         А ти ж думала, хто?

Параска: Та я так же й думала!

-         Кажи, кажи! Може, ти сватів чекала?

Параска: Таке скажете, сватів!

Палажка: А хіба ж ні?

Параска: Я б тобі, подруженько, першій розказала, аби що було!

Палажка: А чого ж Петро вчора попід вікнами ходив?

Параска: Ой, так то ж його мати за сіллю послала!

Палажка: Еге ж, за сіллю! Опівночі! Пізненько в них вечеряють! (Всі сміються)

 

      Заходять хлопці.

-         Добрий вечір вам, дівчаточка!

-         Ви вже нас, мабуть, зачекалися!

-         Аякже, від самого ранку чекаємо!

-         А  що ж ви тут робили без нас?

-          Не сумували, не думайте!

-         І зараз заспіваємо!

Ой, вийду я на вулицю – гарная я!

Туди-сюди повернуся – гарная я!

Кругом себе обернуся – гарная я!

Яка була моя мати, така й я!

 

А до мене Яків приходив, коробочку раків приносив!

А я тії раки забрала, а Яекова з хати прогнала!

 

Галю, Галю, чорнобрива, чого в тебе брови криво?

На козака задивилась, аж брівонька іскривилась!

 

Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі.

Сидить вутя на березі, вирячило очі!

Він на нього: «Гілля! Гілля» - а воно й присіло!

Якби, було, не паличка, воно б Гриця з’їло!

 

По Немилі вітер віє, снігом землю сіє!

Сама мати ложки миє, бо дочка не вміє!

 

Заходить Стецько з бубликом.

-         Це ти, Стицю, мабуть, дівчину собі прийшов вибирати?

Стецько: А мені батько вже вибрав!

-         І хто ж вона?

Стецько: Та чи Пріська, чи Домаха, чи Уляна, чи чорт її розбере!

-         А чом же ти женитися хочеш?

Стецько: Еге ж, хочу! Бо батька казав, що жонатому бути гарно!

-         А чим же гарно?

Стецько: Та ви хіба не знаєте?

-         Звідки ж нам знати?

Стецько: Хіба ж ви не знаєте, що люди роблять, як поженяться?

-         А ти знаєш?

Стецько: Батько мене навчив! Чи й вам розказати?

-         Ну розказуй!

Стецько: Так ось! Коли ми поженемося, та й будемо вже чоловік та жінка…то напечемо коржів, намнемо маку, посідаємо… та й будемо їсти! Чи не мудро ж, скажіть?

-         Ой і мудро ж! чи й нам, хлопці всім поженитися!

Звучить музика, всі танцюють весело.

 

                                             Сцена 3. Ранок 

Письменник: На хутір спустилася   ніч, і місяць під темним крилом ночі ожив і засвітився білим чарівним вогнем. Над хатинами промайнув легенькою тінню незрячий сон. Тихо в хуторі, мов у казці. Розкішна ніч, чарівлива ніч! (Спів солов’я).

      Настав ранок.  Весною в селі встають рано. Ще темрява затоплювала хати, а вже в домівках засвічували каганці. І ось спочатку в однім дворі, потім у другому, у третьому , а потім у всьому селі відкугнулися горласті півні (Співають півні). Прокинулася й Параска.  

Параска: Ой, свята неділечка! Люблю я неділю. Що то Господь за день гарний дав! Оксано, доню, а вставай лишень, бо вже всі півні переспівали! О-хо-хо! Що то молодість! Гуляти б до півночі, а спати б до обід! Оксано!

Оксана: (виходить, заплітає косу) Чого ви, мамо, так кричите?   Сусідів же побудете! Ще ж сплять усі чисто!

Параска: Ой, доню, та хіба їх розбудиш? Та там хоч шибки бий – не прокинуться! Чи ти не знаєш цих ледащих Вареників? У них і худоба така, що півні сплять до півдня!

Оксана: Ой, мамо, не лайтесь зрання, не гнівіть Бога спозаранку в неділлю!

Параска: Та й то так, донечко! Яка ж ти в мене розумна, дотепна та гарна! Всі люди на селі говорять, що кращої за тебе на всьому хуторі дівки немає!

Оксана: А Уляна?

Параска: Та де там тій Уляні! Що там  в ній гарного знайшла? Хіба в цих Вареників щось путнє виросло б? Піди ж, моя квіточко, приберися гарненько, та стрічечки новенькі вбери, бо батько встане (може) та й підемо до церкви. Іди ж, Оксаночко, не барися, та й я причепурюся. (Пішли в хату. З хати Вареників виходить Палажка)

Палажка:   Ой, свята неділечка! Люблю я неділю. Що то Господь за день гарний дав! Уляно, доню, а вставай лишень, бо вже всі півні переспівали! О-хо-хо! Що то молодість! Гуляти б до півночі, а спати б до обід! Уляно!

Уляна: (виходить, заплітає косу) Чого ви, мамо, так кричите?   Сусідів же побудете! Ще ж сплять усі чисто!

Палажка: Ой, доню, та хіба їх розбудиш? Та там хоч шибки бий – не прокинуться! Чи ти не знаєш цих ледащих Галушок? У них і худоба така, що півні сплять до півдня!

Уляна: Ой, мамо, не лайтесь зрання, не гнівіть Бога спозаранку в неділлю!

Палажка: Та й то так, донечко, ні про кого й говорити! Яка ж ти в мене розумна, дотепна та гарна! Всі люди на селі говорять, що кращої за тебе на всьому хуторі дівки немає!

Уляна: А Оксана?

Палажка: Та де там тій Оксані до тебе! Що там  в ній гарного знайшла? Хіба в цих Галушок щось путнє виросло б? Піди ж, моя пташечко, приберися гарненько, та стрічечки новенькі вбери, бо батько встане (може) та й поснідаємо раненько, бо сьогодні ж день який! Чи ти забула, доню?

Уляна: А який же це сьогодні день?

Палажка: Так старости ж прийдуть тебе, мою ягідку, сватати! Пора вже, доню, нагулялася, час гніздечко вити!

Уляна: Матусенько, ріднесенька, не хочу я заміж за цього Стецька!

Палажка: А чого ж не хочеш?

Уляна: Бо кохаю Олексія! А Стецько ваш дурний! І батько його дурний, а він ще дурніший, це всі знають! Мене й кури засміють, не те що люди! Мамо, віддайте мене за Олексія!

Палажка: Та що твій Олексій? Ні кола, ні двора! А Стецько багатий, худоби – у двір не вміститься! А подруги заздрять тобі, того й сміються, дурні! Іди ж, доню, приберися та піди зустрінь його. (Уляна йде в хату сумна). Піду й я причепурюся.

Письменник: Заглянемо й ми в хату до Галушок. Що то робить там наша Оксаночка?!

 

                                            Сцена 4. Оксана. Уляна. Стецько  

В хаті Оксана перед дзеркалом.

Оксана: І що то люди придумали, ніби я гарна? Брешуть люди! Я зовсім не гарна! Ну, може, чорні брови мої й очі гарні! То й що ж, немає за них краща на світі? Ну що гарного в цьому кирпатому носі? В цих губках і щічках? Ні, тепер я таки бачу, що я зовсім не гарна! Не гарна! (роздивляється себе в дзеркалі) Ні, я таки гарна! Яке в мене личко, яка шийка, а ніжки в мене які! Скільки радості я принесу тому, кому буду жінкою! Як милуватиметься мною мій чоловік! Він і про себе думати забуде! Гей, парубки, чи я ж вам пара? Подивіться ви на мене! Як я повільно виступаю, яка в мене сорочка, червоним шовком шита! Які стрічки в мене на голові! А намисто в мене яке! Все це купив мені мій батька, щоб зі мною одружився найкращий молодець у світі!

Вакула: Дивна дівка! Цілий час милується собою та вихваляє себе! Дивна дівка! Заради такої і не то, що до цариці, на край світу пішов би!

Оксана: А, це ти, Вакуло! Ну що, подобаюсь я тобі? Чи привіз мені черевички, в яких ходить сама цариця!

Вакула: Привіз, моє серденько, ось вони!

Оксана: (приміряє черевички) А так я тобі більше подобаюсь?

Вакула: Ще більше! Чи вийдеш тепер за мене заміж? Обіцяла ж!

Оксана: Ну, я ще подумаю! А тепер іди собі.

Вакула йде, Оксана хизується черевичками, заходить сумна Уляна.

Оксана: Добридень, Уляночко! Ой чого це ти така смутна та невесела? Чи мати зрання полаяли?

Уляна мовчки хитає головою.

Оксана: Невже побили?

Уляна: Та краще б побили, ніж таке лихо терпіти!

Оксана: А що ж, подруженько, трапилося? Може, батько сварили?

Уляна: Ой, Оксаночко, сватають мене!

Оксана: Невже мати за Олексія віддати погодилася? Чому ж ти сумуєш?

Уляна: Де там за Олексія! Аби за нього, я б на крилах літала б від радості!

Оксана: А за кого ж?

Уляна: І не питай!

Оксана: А все ж таки?

Уляна: Стецько старостів засилає!

Оксана: І-і-і! Бідолашна ж моя подруженька! (Разом сумують) А знаєш, що я придумала? (Шепочуться) Ось я зараз дівчат покличу, ми заховаємося та й подивимося, що з цього вийде!

Уляна: Згода!

   Оксана виходить, Уляна залишається сама.

Уляна: Господи мій милий! Як же я кохаю свого Олексієчка! Нехай мати скільки завгодно сварять, а рушники тому Стецькові пихатому не пов’яжу! Ой, хтось іде! Тьфу, та то ж дурний Стецько!

Стецько: (оглядає Уляну ) Та й патлата ж! (сміється, думає) А що у вас варили?

Уляна: (не повертається) Нічого!

Стецько: (довго думає) А тепер що?

Уляна: Що?

Стецько: Що?

Уляна: Що?

Стецько: Що?

Уляна: Що- що? Нічого!

Стецько: Брешеш-бо! Як нічого? Батько казав: розпитай її обо всім! А чорт його знає, об чім її розпитувати! Я усе позабував!

Уляна: Так піди до батька, та й розпитай, коли позабував усе!

Стецько: Так він казав, ото, не йди від неї, поки обо всім не домовишся!

Уляна: Ні об чім нам домовлятися!

Стецько: Як ні об чім, коли вже ти за мене йдеш!

Уляна: Ні, голубчику! Сього ніколи не буде!

Стецько: Чом не буде?

Уляна: Тим, що я за тебе не піду!

Стецько: А чом не підеш?

Уляна: А тим, що не хочу!

Стецько: Так чому не хочеш?

Уляна: Не хочу, тим що не хочу!

Стецько: А батько казав, що ти підеш!

Уляна: А не піду!

Стецько: А батько казав: не потурай їй! Поженихайся та й пісеньку заспівай, то вона й піде! (Співає)

На курочці пір’ячко рябоє,

Любимося, серденько, з тобою!

Диб-диб на село,

Ким-морг на нього!

Я не дівка його,

Не піду за нього!   А що, хороша моя пісенька?

Уляна: Така хороша, як і ти, що нічого не второпаєш! Ось слухай, я тобі заспіваю:

В мене думка не така,

Щоб пішла я за Стецька!

Стецько бридкий, Стецько гидкий,

Цур тобі, не в’яжися!

Пек тобі, відчепися, божевільний!     А що, гарна моя пісенька?

Стецько: (думає) Погана! Я як прислухався, вона дуже погана! Зачім ти її співаєш?

Уляна: А  тим, що не люблю тебе і не піду за тебе!

Стецько: Так себто батько збрехав? Ось тільки скажи йому, що він бреше, то так ляпанця і дасть! Я вже пробував! А тобі я скажу, що хочеш – не хочеш, а за мене підеш!

Уляна: Не піду!

Стецько: Ей, ти, Прісько, чи Домахо, чи як там тебе! Ось коли б вже ти була моя жінка, та сказала б, що не хочеш за мене, то я б тобі пики побив, як мене часом батько бьє! А то ще тепер не можна! Батько казав, після весілля можна жінку бити, скільки хочеш, а тепер ще не можна! Дарма, я й підожду, а поки що ласкою прошу: піди за мене!

Уляна: (Вбік) Що мені з дурнем товкувати? Покинула б його, так мати лаятимуть! Зостануся та й буду його піддурювати! Ходімо, Стицю, краще до гурту!

Стецько: Ні, ти скажи краще, засилати до тебе старостів?

Уляна: Присилай, присилай!

Стецько: А піч колупатимеш?

Уляна: А як же! Усю поколупаю! Ось так! (Пальцем по обличчю)

Стецько: Бач, яка жартівлива! Але трохи беньок не по виколупувала! Зачім так робити? А кажи ж мені, як ми оженемось, то що будемо робити? Га? Кажи! Кажи!

   Входить Оксана.

Оксана: Ой, це ви? А я й думаю, хто це в садочку воркоче та так любенько? Добридень, Стицю!

Стецько: Ги! А що в вас варили?

Уляна: Тьфу, дурний!

Оксана: Ой, Стицю, який же ти розумний та гарний, я б оце й не снідала б і не вечеряла, аби тільки біля тебе постояти!

Стецько: Ну, ставай отут, тільки не вщепни мене гляди!

Оксана: Та ти не бійся, я й не дихатиму! А якби ти був мій чоловік, то я б із тебе й пилинки здувала б!

Стецько: Може цю посватати? Так батька казав, до цієї залицятися! Чорт його знає, що й робити! А то ще й Вакула поб’є!

    Виходять дівчата.

-         Ой, Стецько тут!

-         Та й гарний же ти сьогодні, Стицю! Мабуть свататися йдеш?

-         Пощастило ж Уляні! Хоч би й кому так!

-         А нащо тобі, Стицю, та Уляна? Бери мене, в мене коса довша!

-         Ні, мене! В мене брови чорніші!

-         А мені, подиви, які чоботи батько справив!

-         А давай, яку спіймаєш, та й твоя буде! Тільки очі заплющ!

  Стецько ловить дівчат.

Стецько: Фух! Наморився я з вами, аж їсти знову захотілося! Піду, мабуть, додому! (бачить Олексія) Ні, мабуть, не піду, ще побуду!

Олексій: Гріх тобі, Уляно, занапастила ти мене! Чи правда, що йдеш за цього навіженого Стецька? За цього дурня?

Стецько: Брешеш, брешеш, брешеш! Оце вже, голубчику, брешеш! Я ще не зовсім дурний. Батько каже, що в мене не всі вдома! Але ж нічого, до вечора, може, й посходяться!

Олексій: Та ти ж і робити нічого не вмієш! І в солдати тебе не прийняли! А за що?

Стецько: Та так, біда сталася! Не зумів пальців перелічити! (перебирає пальці) Та й до біса ж їх на руці!  Станеш їх лічити, та так один одного й опережають! Ось бач! На якого гаспида так багато пальців?

Олексій: Що, чула, Уляно, за якого дурня йдеш?

Уляна: Чи ж я сама за нього йду чи що? Допоможи ж мені краще, захисти мене! Вік твоя буду!

Олексій: Чого ти в’яжешся до Уляни, йолопе? Вона за тебе не хоче!

Стецько: Дарма!

Олексій: Вона каже, лучче з моста та в воду!

Стецько: Дарма!

Олексій: Вона терпіти тебе не може!

Стецько: Дарма, дарма, дарма! Хоч що кажи, а мені дарма!

Олексій: Степанку, голубчику, не заїдай їй віку, забудь про неї! Я тобі спасибі скажу!

Стецько: Та я б тебе й послухав, так що робити з моїм батьком! Оженися, каже, дурню, та й оженися! Вже аж обрід мені зі своїм женінням! Оце тільки за тим я і женитися хочу!

Олексій: Так шукай собі другої дівчини!

Стецько: Та де їх ото знайдеш? Я вже з старостами ходив по всій Немилі, так ні одна не йде!

Уляна: Чом же вони за такого парубка та й не йдуть?

Стецько: Кажуть, що дурний! А де ж їх розумних узіти? Так скоро й люди переведуться!

Олексій: А ось послухай, Степанчику, мене! Я тобі скажу, що нежонатому бути набагато краще! Ну ось, наприклад, сіли обідати. Якщо в тебе жінка, то треба з нею ділитися. А якщо ще й діти?! А тобі й зовсім мало залишиться!

Стецько: (задумався) То вірно!

Олексій: Так піди, лишень, та подумай добренько! Та впроси батька, щоб дозволив тобі ще вільно пожити та світу білому порадіти.

Стецько: Та й то вірно! Хіба ж голодному світ в радість! Піду, мабуть, та попрошу батька.

                 Герої розходяться.

 

                                       Сцена 5. Палажка. Параска

Виходить Палажка, сідає, лускає насіння

Палажка: І де це та Параска? Мабуть, ще з обідом не впоралася! Така вже невдаха! Руки як ото не з плечей ростуть! Тьфу! І куди той Петро дивився, наче йому очі позав’язували! А гуляти – так аж труситься! Ото в неділю у сусідів на весіллі так витанцьовувала та чоботи свої нові виставляла! А нащо там дивитися? Мабуть, у цигана заїжджого купила, а бреше, що на ярмарку! (Тихенько виходить Параска, сідає рядом.) Ой, кумасю, ти вже й впоралася так швиденько! А я ото сиджу тут, насіннячко лускаю, все думаю, яка ти моторна вдалася! А чобітки в тебе такі гарнесенькі! Мабуть, на ярмарку купила?

Параска: Ага,  на ярмарку ж! Це чоловік мені справив! (Замовкли, лускають) Ой, мене наче хтось гукає! (побігла)

Виходить Петро, сідає біля Палажки.

Петро: А де це твій, Палазю, Василь?

Палажка: Та, пішов десь! Не знаєш того Василя? Йому аби не дома! А я ото сиджу тут одна та так чогось мені аж моторошно! Аж серце стукає!

Петро: А ну, дай послухаю, чи ти жива ще? (Слухає)

Виходить Параска.

Параска: І – і – і! Ти що тут робиш?

Петро: Та оце… серце слухаю…

Параска: Ну і що, дуже б’ється?

Петро: Та ото ж…

Параска: А може тобі, кумасю, дохтора покликати, щоб серце полічив?

Палажка: Не треба, я як тебе побачу, так мені вже ніякий дохтор не потрібен!

Параска: А то давай я тебе полікую! Кочергою по спині!

Палажка: А, так це ти перебила моєму півневі ногу?!

Палажка: А то хто ж? А як ще раз твої кури підуть на наші огірки, то я їх поріжу та поїм!

Параска: Ну а я за це твоєму кабанові спину перебила! Хай знає, яка за моє майно розплата!

Палажка: Як? Чи то ж можна, за свого паршивого півня ти скалічила мого кабанчика?!

Параска: Мій півень не рівня твоєму поросяті!

Палажка: Ой, Василю, ти чуєш, що робиться? (біжить, падає) Ой, людоньки добрі, ґвалт! Ґвалт! Сюди скоріш, вся чесна громадо!

Параска: Ой, лишенько моє! Рятуйте мене від цієї клятої Палажки! А я тобі ось зараз покажу і свого півника, і твого кабанчика, і мого Петра разом з ними! (Кричать, сваряться, б’ються, Палажка знімає чобіт, кидає в Параску )

Петро: Тьфу, дурні баби, піду краще до Солохи в шинок!

 

                                         Сцена 6. Заключна

Письменник: Скінчився ще один день із життя наших героїв. Здається, можна було б поставити крапку у цій історії, де були жарти й сум, кохання й розпач, мир і сварки…Все як у житті. Але…Погляньте уважно довкола. І ви побачите, які насправді наші люди! Серед них більше добрих, ніж злих, доброзичливих, ніж заздрісних, гарних, ніж поганих. І тому наша історія повинна скінчитися не так.

Параска: Палазю, а йди-но сюди на хвилиночку!

Палажка: А що там, кумасю? Йду, йду, рідненька! Вечір добрий, подруженько!

Параска: І тобі добрий!

Палажка: А чого ж ти мене кликала? Чи діло яке до мене?

Параска: Та ось знайшла чобіток під вікном, чи не твій часом?

Палажка: Та мій же! А його цілісінький день шукала! І як він там опинився?

Параска: Та може собака заніс!

Палажка: Так це твій собака у мене в дворі бігав?

Параска: А як твоя кішка… (Виглядає письменник, зупиняє їх) Ой, чого це я?

Палажка: А як там твоя Оксаночка, кумасю?

Параска: Та ось весіллячко лаштуємо, за Вакулу віддаю нашу донечку!

Палажка: Справді? Та й у нас весілля скоро!

Параска: Таки погодилась Уляна за Стецька?

Палажка: Та ні, за Олексія віддаю! Вони ж так любляться, як голуби оті!

Параска: То вірно, аби кохання було, а худоба – діло наживне!

Палажка: От і діждалися ми з тобою, подруженько, свого щастячка! Все в нас гаразд, мир і злагода в хаті!

Параска: То давай, може, заспіваємо, як раніше було!

              Сідають, співають, пісню, виходять інші жінки, підспівують

Письменник:

Ну ось ви на Немишлі й побували,

І бачили усі її стежки! (Виходять учасники спектаклю)

- Які у нас жінки й чоловіки!

- Які у нас садиби і городи!

- Дівчата – чарівної просто вроди!

- Які в нас люди щедрі і гостинні!

- Ми разом зберегти усе повинні!

- Хай гості їдуть майже звідусіль!

- Ми знайдемо у хаті хліб і сіль!

- Ми знайдемо, що їсти і що пити!

- Ми вміємо співати і любити!

- В нас пісня є лірична, світанкова,

- І мова є в нас – світанкова мова!

- А наш танок – палкий, стрімкий, барвистий!

- А наші жарти – світлі й променисті!

Письменник:

Так що ж нам треба? Мабуть, кожен зна:

Всі: Мир на землі і злагода одна!

 

 

 

 

 

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
ХАРКІВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ
МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

 

 

НАУКОВЕ ВІДДІЛЕННЯ                      Філологія та мистецтвознавство

СЕКЦІЯ                           &nnbsp;MsoNormal /i /b bsp;                        Мистецтвознавство

 

 

 

ТВОРЧІСТЬ Т.Г. ШЕВЧЕНКА – ПОЕТА Й ХУДОДЖНИКА, ПРИСВЯЧЕНА ЙОГО ДРУЗЯМ

 

 

                                       Виконала         НЕЧИТАЙЛО

                                                                                     МАРГАРИТА ОЛЕГІВНА

                                                             учениця 9 – А класу комунального закладу                                                                                «Харківський навчально-виховний

                                                                 комплекс №21 Харківської міської ради

                                                                 Харківської області»

                                                                 Науковий керівник    ЄГОРОВА

                                                                 АЛЛА МИКОЛАЇВНА, вчитель української

                                                                 мови та літератури НВК №21

 

 

 

 

                                                            2010

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………………3 – 4

 

Розділ 1.  Вплив оточення Т.Шевченка на формування його

                 світогляду ……………………………………………………………5 – 6

 

Розділ 2.  Найближчі друзі Тараса Шевченка………………………………….7 – 19

 

Розділ 3. Жінки у долі й творчості поета………………………………………20 – 26

 

Висновки…………………………………………………………………………27 – 28

 

Список використаних джерел…………………………………………………...29

 

Додатки…………………………………………………………………………..30 - 44

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

     На культурному небозводі українського народу найяскравіше сяє нам зоря Шевченківського таланту – цього гіганта духу нашої землі, могутнього дзвону нашої совісті. Майже два століття покоління за поколінням вивчають його творчість. Вона сповнена любов’ю до людей, пронизана філософськими роздумами й перейнята силою поетового духу. Шевченко створив галерею пристрасних, емоційних поетичних і художніх образів. Серед них – його друзі й знайомі, жінки й чоловіки, з якими зводила доля митця на його життєвому шляху, якими він захоплювався й з якими товаришував, в яких закохувався і які підтримували й зігрівали поетове серце у важкі хвилини.

     Хто ж вони, ці люди, яким присвячував Тарас Шевченко у різні періоди  життя свої поетичні й художні твори? Щира й відкрита душа митця завжди тягнулася до людей. Він важко переносив самотність, завжди був серед людей, мав широке коло друзів і знайомих, виявляючи при цьому найкращі риси свого характеру. У спілкуванні, в дружбі, в приятельських стосунках, у коханні знаходив поет розраду своєму серцю. Вони надихали його на творчість, поділяючи з ним радісні миті життя й підтримуючи у скрутні хвилини. Знайомлячись із сторінками біографії Шевченка та його творчість, бачимо, наскільки дивовижною, щирою, відвертою й незахищеною людиною він був. І водночас – надзвичайно щедрою, бо дарувати людям скарби своєї душі й таланту може лише насправді геніальна людина.

     Творчість Шевченка – поета й художника – досить детально й ґрунтовно вивчалася дослідниками й мистецтвознавцями протягом останні 150 років. Про феномен Шевченківського генія написано багато наукових, дослідницьких і художніх праць. У роботах учених Зайцева П.І., Степанишина Б.І., Бурачека М.Г., Говді П.Т., Касія В.І., Кузьмина Є.М.. Сидорова О.О., Доманського В.А. та інших детально відтворені різні періоди мистецької діяльності митця. Але біографія Шевченка настільки багатогранна й різноманітна, що відкриває перед нами все нові й нові таємниці, даючи можливість доторкнутися до великого життя великої людини. Повніше розкривають її імена й постаті людей, з якими в певні періоди свого життя спілкувався поет і яким присвячував свої твори. Особливо актуальною є ця тема у наш час, коли через економічні негаразди й нестабільність політичного життя в нашому суспільстві гостро стоїть проблема морального вдосконалення.

      Мета даної роботи – дослідити основні етапи життя і творчості великого Кобзаря, пов’язані зі створенням його поетичних і художніх творів, присвячених різним людям; простежити вплив цих особистостей на формування неординарного таланту Шевченка; показати величезну художню цінність його творчої спадщини, визначити її місце у світовому мистецтві.

      Робота складається з 3 частин. У вступі визначається актуальність даної теми, необхідність вивчення проблеми, визначається мета роботи.

      У 1 розділі зроблена спроба визначити місце Кобзаря  в колі його сучасників та причини , які спонукали митця присвячувати свої твори різним людям.

      2 розділ змальовує  коло найближчих друзів Шевченка, які оточували його в різні періоди життя й мали вплив на розвиток естетичних  і мистецьких смаків митця, формування його неординарного таланту.

      3 розділ присвячений жінкам, які зустрічалися на життєвому шляху поета, пробуджували в його душі почуття дружби чи кохання, створювали настрій митця, давали поштовх до творчої діяльності.

       В заключній частині зроблені висновки про величезну цінність мистецької спадщини Т.Шевченка. її роль у формуванні духовної культури багатьох поколінь людей.  Наприкінці подані список використаних джерел та додатки до роботи.

 

 

 

 

 

 РОЗДІЛ 1

 ВПЛИВ ОТОЧЕННЯ Т.ШЕВЧЕНКА НА ФОРМУВАННЯ ЙОГО СВІТОГЛЯДУ     

 

      Серед плеяди видатних діячів української культури Т.Г.Шевченку належить особливе місце. Як поет, художник і мислитель він всю силу свого мистецтва слова й образу спрямував на службу своєму народові, став у рівень з найкращими представниками людства. Для українського народу Шевченко не лише геніальний поет, він його сумлінна совість, бунтівний розум, його ніжне щире серце, сповнене великою любов’ю і безмежним стражданням. Ось чому його люблять і шанують усі – незалежно від віку, естетичних уподобань, ідейних позицій.

        Витоки могутнього таланту великого Кобзаря, безперечно, треба шукати в духовному житті українського народу – в його етносі, думах, героїчних і ліричних піснях. 240 творів поетичної спадщини, 1200 робіт – живописної, прозові твори свідчать про універсальність і багатогранність його таланту. Що ж надихало Шевченка, що давало йому творчу наснагу для створення творів, які переживуть автора більше ніж на півтора століття?

     Було б примітивно бачити в Шевченку лише самородка, «поета з народу». Навряд чи він піднявся би до рівня найосвіченіших людей свого часу, в суспільство яких увійшов після звільнення, якби не його величезний потяг до пізнання, осмислення ним досягнень російської й світової культури. Саме книги, твори мистецтва виховували його як митця, художника, формували естетичні смаки та ідеали. За короткий час від прочитав і усвідомив усе – від Ломоносова, Сумарокова до Жуковського і Лермонтова.  Пушкін у поезії, як і Брюллов у живописі, стали для нього ідеалами високого служіння мистецтву. Російська культура відкрила шлях юнак у Шевченку до світового мистецтва. Важко перерахувати все, що його хвилювало, перед чим він схилявся. Це й антична скульптура, ідеальні образи людей італійського Відродження, прекрасні мініатюри голландських жанристів, вибухові емоції на полотнах Рубенса, тонка психологія портретів Ван Дейка, музика Бетховена, Моцарта, Шопена, книги європейського Просвітництва та представників романтизму. Осягнення Шевченком спадщини світової культури розширило діапазон його власної особистості, допомогло об’єднати в його творчості національне, самобутнє з інтернаціональним. У цьому – секрет його світової слави.

       Звільнившись від пут рабства, опинившись в середовищі людей інтелігентних і гуманних, Шевченко щиро відкривав обійми знайомим і товаришам. Мав потребу ділитися з кимось своїми думками й почуваннями. Ця потреба властива всім щирим і обдарованим великою життєвою енергією людям.  Він тяжко переносив самотність, постійно шукав товариства й таких друзів, з якими б можна було говорити про сокровенне. Про щирість Шевченкових почуттів свідчать численні поетичні й художні твори митця, які присвятив він різним людям, що зустрічалися на його життєвому шляху. У шеститомнику Тараса Шевченка (К., 2003) засвідчено: дарчі написи Кобзаря є на його малюнках і офортах (41), на автографах поетичних творів (7), на його книжках (54), на фотографіях поета (4) [2, с. 49].

     Хто ці люди? Яке місце посідали вони в житті Шевченка? Який слід залишило в душі митця спілкування чи дружба з ними? Насамперед це його друзі й приятелі, які вболівали за нього в роки тяжких випробувань, які не побоялися розкрити свої дружні обійми недавньому політичному засланцеві. Його вразлива душа гаряче відгукувалася на радощі й негаразди інших, приймала близько до серця все навколишнє життя. Про це свідчать листи, спогади, записи в щоденнику, а також той факт, що Тарас Григорович  мав дуже широке коло спілкування,  щедро дарував друзям свої мистецькі твори, був улюбленцем багатьох сучасників, імена яких увіковічив дарчими написами чи присвятами, портретами й гравюрами. Знайомлячись із ними, ми бачимо перед собою не лише Шевченка - трибуна,  громадянина, борця, а й просто людину – з незахищеною душею поета, тонкою натурою художника, для якого так важливо було бути серед людей, жити заради близьких. Тож давайте перегорнемо сторінки життя великого Кобзаря й познайомимося з тими, хто заслуговував на його увагу й пошану.

РОЗДІЛ 2

НАЙБЛИЖЧІ ДРУЗІ ШЕВЧЕНКА

 

     Однією з особливостей Шевченкової манери було присвячувати свої твори конкретним людям – друзям, знайомим, жінкам, з якими доля зводила митця в той чи інший період життя. Щедрі подарунки робив поет, даруючи те, що увічнило багатьох із них у світовій історії.

     2.1. Роль поета В.А.Жуковського в житті Шевченка. Як відомо, чималу роль у визволенні Шевченка з кріпацтва відіграв російський поет В.А.Жуковський, що був вихователем наслідника престолу цесаревича Олександра. Нешлюбний син полоненої туркені-кріпачки і росіянина-поміщика, цей поет-романтик, використовуючи свою близькість до царської родини, часто уживав своїх впливів на те, щоб поліпшити чиюсь долю або визволити когось із біди. Жалісливий і сентиментальний, робив це щиро. Його особисте походження й любов до мистецтва могли лише поглибити його співчуття до долі українського талановитого юнака. Перед тим, як активно виступити у справі викупу Шевченка, Жуковський добре придивився до Тараса й побачив його неабиякі  здібності та невимовно тяжке й безнадійне життя. Потім почав енергійно дбати про визволення хлопця з неволі [4, с. 54]. Вдячний Шевченко присвятить поетові свою поему «Катерина», зробивши присвяту «Василию Андреевичу Жуковскому на память 22 апреля 1838 года» [9, с. 26].

      2.2. Вільгельм Штернберг – перший друг Шевченка. Навчаючись а Академії, нещодавно ставши вільним, Шевченко почував себе досить самотнім і шукав товариства таких друзів, з якими міг би бути на рівних, з якими б міг поділитися і своїми настроями, і сумнівами. Першим справжнім другом Тараса став Вільгельм Штернберг, талановитий маляр – жанрист і пейзажист, що восени 1838 року повернувся з  України до Петербургу. Штернберг був типовим ідеалістом-романтиком, мав скромну й лагідну вдачу. Сентиментальний, щирий у стосунках, він був людиною високих моральних чеснот. До людей такої вдачі Шевченка особливо тягнуло, і вони відразу зблизилися. Тарас, зоставшись сиротою, пригноблений тяжкою долею, звик замикатися в собі і виявляв певну недовіру до людей. З Штернбергом у них склалися теплі й доброзичливі стосунки. Вони оселилися разом і прожили не менше чотирьох місяців в одній квартирі на 5-й лінії Васильєвського острова, аж поки Вільгельм не виїхав (на початку літа 1839 року) до Оренбургу, щоб узяти участь у військовій експедиції на Хіву генерала гр. В.О. Перовського [4, с. 66-68]. Головним цементом їх дружби була спільність мистецьких зацікавлень: Штернберг, перебуваючи на Україні, відчув усю красу нашої батьківщини і з великою експресією зумів відтворити на своїх малюнках характерні риси нашого пейзажу й колоритного побуту. Уже 9 років минуло, як Тарас покинув Україну, і тепер малюнки друга воскрешали в його уяві образ батьківщини. Мешкаючи в одній кімнаті, вони й працювали разом. Разом пізнавали радість натхненної творчої праці. З романтиком Штернбергом поет міг досхочу ділитися своїми літературними зацікавленнями й читати йому свої поетичні твори [4, с. 69-70]. У 1840 році Шевченко напише «На незабудь Штернбергові»:

Поїдеш далеко,

Побачиш багато;        

Задивишся, зажуришся, -

Згадай мене, брате!        [9, с. 70]

     2.3. Дружба Шевченка з Олександром Козловим та Ярославом Галаганом. До художників брюлловського кола належав і Олександр Козлов, з яким у певний період теж мешкав разом Шевченко. Козлов, уже маючи звання класного художника історичного живопису, займався офортом і літографією. Тарас у цей час теж наполегливо освоював техніку офорта, бо вважав, що гарний гравер – розповсюджувач прекрасного і повчального. Під час подорожі в Україну 1843 року він перейнявся  ідеєю періодичного художнього видання під назвою «Живописна Україна», що відтворювало б історичне минуле, побут і звичаї українського народу, а, повернувшись до Петербурга, не гаючи часу, взявся втілювати свій задум у життя. Козлов, досвідчений гравер, не раз ставав у нагоді молодому художникові. З вдячності за безкорисливу допомогу той подарував йому сепію «Хлопчик із собакою в лісі» з дарчим написом [2, с. 49]. (Додаток А)

       Одним  із розповсюджувачів квитків на «Живописну Україну» був Григорій Галаган – український поміщик 1 меценат, який усіляко підтримував діячів української культури. Шевченко познайомився з ним у 40-х рр. поет був на вечорі, що його організував Галаган для земляків 1844 року у Петербурзі. Пізніше художник Лев Жемчужников поділиться з Галаганом радісною звісткою про звільнення Шевченка із заслання. Меценат організує збір грошей поетові на дорогу. Зустрілися вони в Москві на обіді, що його влаштував М.Максимович на честь поета. Галаган мав примірник поеми «Тризна» з написом: «Грицькові Галаганові на пам’ять од Т.Шевченка», а його дружина – «Кобзар» 1860 року з автографом [2, с.50].

     2.4. Т.Шевченко та  класики української літератури (І.П.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, Марко Вовчок). У 1838 році помер І.П.Котляревський. В українських колах у Петербурзі ця подія справила велике враження. Схвильований цією сумною звісткою, Шевченко написав елегію «На вічну пам’ять Котляревському» і під впливом відповідних розмов відважився прочитати її Є.Гребінці, а потім і взагалі відкрився із своєю поетичною творчістю, осмілений похвалами земляка-поета. Яким було ставлення Шевченка до І.Котляревського, можна побачити в елегії:

Праведная душе! Прийми мою мову

Не мудру, та щиру. Прийми, привітай.

Не кинь сиротою, як кинув діброви,

Прилини до мене хоч на одне слово

Та про Україну мені заспівай! [9, с. 25]

      Восени 1839 року Шевченко розпочав листування з Г.Ф.Квіткою-Основ’яненком і, заховавшись під псевдонімом Перебендя, послав йому своє посланіє «До Основ’яненка»:

…А ти, батьку,

Як сам здоров знаєш;

Тебе люди поважають,

Добрий голос маєш;

Утни, батьку, щоб нехотя

На ввесь світ почули,

Що діялось в Україні,

За що погибала,

За що слава козацькая

На всім світі стала!

Утни, батьку, орле сизий!

Нехай я заплачу,

Нехай свою Україну

Я ще раз побачу. [9, с.66]

     Старий письменник виявляв надзвичайне зацікавлення творчістю молодого поета й захоплювався нею, стежив за всім, що писалося в пресі про Шевченка, й живо на це реагував. Шевченко теж висловлював свою заочну симпатію до Квітки: «Не цурайтеся…любіть мене так, як я Вас люблю, не убачивши Вас зроду. Вас не бачив, а Вашу душу, Ваше серце так бачу, як може ніхто на всім світі». Мріяв про те, щоб побувати в Харкові й побачитися з Квіткою, коли через два роки їхатиме в Італію до Риму після закінчення Академії [4, с.96].

     Повернувшись із заслання, Шевченко захопився оповіданнями Марка Вовчка. У творчості молодої авторки високо цінив передусім оборону людських прав, протест проти рабовласництва. Приїхавши до Петербургу, влаштував серед українців грошову збірку і, купивши золотий браслет, послав його письменниці. Пізніше отримав листа від її чоловіка Опанаса Марковича з подякою за високу честь для молодої авторки – за подарунок і присвячений їй одночасно «Сон». У січні 1859 року Марковичі прибули до столиці, й на пам’ять знайомства з цією цікавою і мудрою жінкою Шевченко написав вірш «Марку Вовчку» [4, с. 352]:

…Світе мій!

Моя ти зоренька святая!

Моя ти сило молодая!

Світи на мене, і огрій,

І оживи моє побите

Убоге серце, неукрите,

Голоднеє…О доле!

Пророче наш! Моя ти доне!

Твоєю думу назову. [9, с. 618]

     2.5. Дружба Шевченка з молодими істориками і художниками (М.Маркевич, В.І.Григорович, М.Костомаров, П.Шафарик).  Зимою 1839 року з’явився в Петербурзі український історик Микола Маркевич. Йому не пощастило провести через цензуру в Москві  свою «Історію Малоросії», і він прагнув зробити це в Петербурзі. Маркевич був приятелем Гребінки. Шевченко опинився в атмосфері, де питання українського минулого зробилося предметом живих дискусій. Історичні праці Маркевича, з яким Шевченко заприятелював, були просякнуті духом українсько-козацького патріотизму і давали поетову безліч поетичного, легендарного матеріалу. Із них черпав Тарас ті історичні образи, що годували його фантазію. Вони переносили поета до яскравого, барвистого світу минулого, що був повним контрастом до тодішньої   української    дійсності.   9   травня  1840 року Шевченко напише вірш

«Н. Маркевичу»:

Бандуристе, орле сизий!

Добре тобі, брате:

Маєш крила, маєш силу,

Є коли літати. [9, с.69]

     Можливо, під впливом праць М.Маркевича в1840 році Шевченко прийнявся до написання поеми «Гайдамаки». На початку квітня 1841 року поема була закінчена, і 7 квітня поет датував присвяту її своєму опікунові В.І.Григоровичу, називаючи його «щирим батьком». В.І.Григорович був конференц-секретарем Імператорської Академії мистецтв і брав активну участь у викупі Шевченка з кріпацтва і його подальшій долі.     

     У квітні-травні1846 року Шевченко познайомився з молодим українським істориком, поетом і прихильним критиком своїх творів Миколою Костомаровим. Відразу молоді люди справили один на одного дуже приємне враження. Твори Шевченкової музи полонили Костомарова. Нешлюбний син кріпачки й убитого власними кріпаками тирана-поміщика, молодий історик визначався надзвичайною вразливістю. Вихований на романтичній філософії й поезії, глибоко релігійний, з твердими моральними засадами, він був щирий і палкий народолюбець, а джерелом того народолюбства була для нього передусім українська народна поезія, яку він із захопленням почав вивчати, ще бувши студентом. Костомаров ввів Шевченка в таємне українське братство «Товариство св.. Кирила й Методія», заснованим ним, Миколою Гулаком і Василем Білозерським у січні 1846 року. Шевченко з великим захопленням прийняв ідею єднання слов’янських народів[4, с.168-172]. Друзі разом опинилися і в камерах Петропавловської фортеці.  19 травня Тарас ввечері побачив у вікно каземату матір Костомарова, як вона йшла на побачення з сином. Під свіжим враженням від її пригнобленої постаті написав вірша «М.Костомарову», який увійшов у цикл «В казематі», присвяченому «соузникам» поета:

Дивлюсь: твоя, мій брате, мати

Чорніше чорної землі

Іде, з хреста неначе знята…[4, с. 363]  

      Цікавою постаттю для Шевченка був Павло Шафарик (1795-1861) – видатний чеський і словацький філолог-славіст, активний діяч чеського і словацького відродження, прихильник зближення всіх слов’ян. Саме йому поет присвятив поему «Єретик» (листопад, 1845). Тарасові не прийшлося познайомитися з Шафариком особисто, проте високу оцінку й підтримку його поглядам надає митець у творі:

Слава тобі, любомудре,

Чеху-слов׳янине!..

Слава тобі, Шафарику,

Вовіки і віки!

Що звів єси в одне море

Слав׳янськії ріки! [9, с. 258]

     2.6. Яків Кухаренко та Яків де Бальмен – щирі друзі Шевченка. Під час літніх вакацій 1842 року великою розвагою для Шевченка було товариство нових людей: артиста-співака Семена Гулака-Артемовського і чорноморця-письменника Якова Кухаренка. Окружний (курінний) отаман генерал Кухаренко був знавцем запорізького побуту й українським письменником, а як людина поєднував високі пориви лицарської душі з щирою добротою і простотою. Цей живий носій запорізьких традицій зробився предметом ніжної симпатії Шевченка, а сам він так полюбив поета, що згодом писав, що готовий йому «душу свою послать». Студентська кімната на Василевському острові перетворилася на своєрідний літературний «курінь», де запанував запорізький дух. Молоді люди знали безліч народних українських пісень. Ні тіснота, ні брак меблів не перешкоджали цьому об’єднаному під прапором мистецтва й українського патріотизму товариству романтиків співати пісень, забавлятися чудовими оповіданнями, вести розмови про українську літературу й театр, їхні завдання та перспективи [4, с. 102]. Через декілька років (1847), перебуваючи в Орській фортеці на засланні, Шевченко присвятить Я.Кухаренку перший варіант поеми «Москалева криниця», а ще через 10 років – другий варіант цієї поеми з написом: «Я.Кухаренкові. на пам’ять 7 мая 1857 року»:

…зобгав

Тобі поему на спомини,

Мій друже щирий, мій єдиний! [9, с. 566]

     Свою пристрасну поему «Кавказ» Тарас Григорович присвятив Якову де Бальмену, художнику, офіцеру, що загинув на Кавказі. Знайомство з ним відбулося в 1843 році. Нащадок шотландських лицарів, один із власників чудового палацу в Линовицях, Бальмен був прекрасним рисувальником, ілюстратором тодішнього українського поміщицького побуту і , як один із найяскравіших представників культу козацької романтики, захоплювався Шевченковим «Кобзарем». У листопаді 1845 року, перебуваючи в Переяславі, Шевченко закінчив поему «Кавказ» і присвятив її загиблому товаришеві: «Исреннему моему Якову де Бальмену». Болем і тугою пронизані рядки:

І тебе загнали, друже мій єдиний,

Мій Якове добрий! Не за Україну,

А за її ката, довелось пролить

Кров добру, не чорну…

О друже мій добрий! Друже незабутий!

Живою душею в Україні витай,

Літай з козаками понад берегами,

Розриті могили в степу назирай.

Заплач з козаками дрібними сльозами

І мене з неволі в степу виглядай. [9, с. 326]

     2.7. Дружба Шевченка з артистами Михайлом Щепкіним та Айрою Олдриджем. Щирим другом Шевченка був артист Михайло Щепкін. Їх ріднило не лише кріпацьке походження, а й любов до літератури й мистецтва, однакове рnbsp;nbsp;nbsp;озуміння їх ролі в суспільстві.  У лютому 1844 року Шевченко повернувся з Києва до Москви. Він багато чув про талановитого земляка-артиста М.С.Щепкіна і прагнув з ним познайомитися. Знайомство відбулося, і між митцями зав’язалася щира дружба. Актороnbsp;ві присвятив поет вірш «Чигирине, Чигирине…», а трохи згодом посланіє «Заворожи мене, волхве…». Ці факти свідчать про глибоку прив’язаність Шевченка до геніального артиста. І навпаки, ніхто з таким ентузіазмом не сприймав Шевченкових творів і не декламував їх, як Щепкін [4, с. 143]. Шевченкові необхідне було товариство таких людей. Він весь час був на людях, мав друзів і прихильників, але при тому почував себе трагічно самотнім. Розкривав свою душу тим, кого вважав за найліпших. У посланні до Щепкіна просив поради:

Стань же братом, хоч одури!

Скажи, що робити:

Чи молитись, чи журитись,

Чи тім’я розбити!..  

     Перед Різдвом 1845 року Тарас Григорович чекав приїзду Щепкіна. На Свят-Вечір великий друг поета, «возлюбленник муз и граций», з’явився  в Нижньому. Для сімдесятилітнього старця це був справжній подвиг. Радість Шевченка була безмежна. Щепкін виступав у Нижньому в кількох п’єсах, але найбільшою втіхою для поета було те, що йому пощастило організувати виставу «Москаля-Чарівника», в якому Щепкін грав роль Чупруна. Дружба між митцями триватиме й далі. Відомо, що, повертаючись із заслання, Шевченко був затриманий у Нижньому Новгороді. І Щепкін, не зважаючи на свій поважний вік і мороз, вирушає в далеку путь (400 верст), щоб якомога швидше стиснути у гарячих обіймах дорогу йому людину, щоб подарувати поетові «шесть дней радостно-торжественной жизни» [2, с. 50]. На знак великої приязні видатний актор одержує в подарунок автопортрет друга, виконаний під час вимушеної затримки, з написом: «Михайлу Семёновичу Щепкину на пам'ять 24 декабря 1857 года от Тараса Шевченка» (Додаток Б) - і автограф вступу до поеми «Неофіти»:

Возлюбленику муз і грацій,

Ждучи тебе, я тихо плачу

І думу скорбную мою

Твоїй душі переда. [9, с. 578]      

     Перед Різдвяними святами 1858 року до Петербургу приїхав на гастролі артист-трагік – негр Айра Олдрідж, геніальний виконавець ролей у драмах Шекспіра, незрівнянний Отелло. Його гра захопила Шевченка до нестями. Згодом вони познайомилися у Толстих. Не знаючи мови один одного, митці зійшлися характерами: у обох чесні щирі душі, обидва справжні митці, що мали в минулому тяжкі сторінки гноблення. Олдріджа захоплювали українські пісні, а сам він співав своїх старовинних англійських романсів, коли Шевченко малював його портрет [4, с. 359-360]. Так з’явився портрет Айри Олдріджа, виконаний олівцем у 1858 році (Додаток В).

     2.8. А.О.Козачковський та брати Лизогуби – найближчі друзі Шевченка. Ще на початку 1842 року в Петербурзі Шевченко познайомився з  А.О.Козачковським, який покинув тоді посаду лікаря російського флоту і з 1844 року працював лікарем у Переяславі. Був він людиною високих моральних принципів, українським патріотом і дуже цікавився народною поезією. Вивчаючи в Переяславі українську старовину, поет зблизився з Козачковським. Доля на все життя пов’яже цих людей тісною дружбою, Шевченко не раз бував бажаним гостем у будинку товариша. Той лікуватиме його під час тяжких недугів, не раз підтримуватиме у скрутну годину. У 1847 році, згадуючи їхні зустрічі й щирі розмови, митець напише другові з Орської фортеці послання  «А.О.Козачковському»:

А може, ще добро побачу?

А може, лихо переплачу?

Води дніпрової нап’юсь,

На тебе, друже, подивлюсь,

І, може, в тихій твоїй хаті

Я буду знову розмовляти

З тобою, друже мій. [9, с. 408]

     Щирими друзями Шевченка й гарячими прихильниками його творчості були брати Лизогуби: Андрій і Ілля. Андрій був гарним маляром, мав свою майстерню, вважався щирим шанувальником Шевченківської музи. Жив він у Седневі разом із старшим братом Іллею, полковником російської армії, обдарованим музикою і взагалі дуже цікавою людиною. Це були надзвичайно гуманні люди, кріпакам їхнім жилося винятково добре. Брати пильно стежили за літературним відродженням, були знавцями української пісні, із сусідами спілкувалися українською мовою. Вони щиро полюбили Шевченка як поета і патріота [4, с. 167]. Поет часто бував у Седневі, багато писав тут і малював. Коли він відбував покарання в Орській фортеці, з усіх земляків постійно листувалися з ним лише Варвара Репніна і Андрій Лизогуб. Друг щиро намагався втішити поета в його тяжкій долі, переслав йому скриньку з акварельними фарбами, кілька справжніх паризьких пензлів, альбом для малювання, книжки. Листи Лизогуба приносили поетові велике задоволення й зворушували до глибини душі [4, с. 240-241]. У 1846 році Шевченко пише два портрети: Іллі та Андрія Лизогубів (Додаток Г).   

     2.9. Роль братів Лазаревських у житті Шевченка. До справжніх друзів Шевченка, випробуваних у найчорніші роки його життя, належать брати Лазаревські. З жодним із них до заслання він не був знайомий. Але довідавшись про приїзд до Оренбурга заарештованого Шевченка, один із шести братів – Федір, який служив тоді в Оренбурзькій прикордонній комісії, відразу ж розшукав його в солдатській казармі. Очевидно, Федір сповістив про це свого брата Михайла,який працював у Троїцьку, за 200 верст від Оренбурга. У 1847 році, проїздом через Оренбp class=Добре тобі, брате:ург, Михайло Лазаревський заїхав до Орської фортеці, щоб познайомитися з опальним поетом. Брати намагалися поліпшити долю опального поета, заступаючись за нього навіть перед самим царем. Раз-у-раз довідувалися про поетові потреби і намагалися їх задовольнити. Михайло навіть сердився, що Шевченко мало йому дає доручень [4, 231].

     З Яковом Лазаревським Шевченко познайомився у Нижньому Новгороді, коли той відвідав його, їдучи на службу із Петербурга до Вятки.  Пізніше Шевченко надішле йому в подарунок офорт «Притча про виноградаря» з написом: «Якову Матвеевичу Лазаревскому на украшение его Вятской юдоли приносит Т.Шевченко». З найстаршим  із братів Василем, письменником і перекладачем, Шевченко зустрівся в Петербурзі 18589 року. Він також листувався з поетом, надсилав йому гроші. У родині Василя Матвійовича зберігався альбом малюнків художника 1858 – 1859 рр., «Кобзар» 1860 р. з автографом, рукопис вірша «Барвінок цвів і зеленів» та п’ять  офортів [2, с. 51]. З двома іншими братами – Олександром та Іваном – поет познайомився в Петербурзі після повернення із заслання. Іван допомагав Шевченкові переписувати твори, зустрічаючись з ним у брата Михайла. В подяку він одержав «Кобзар» 1860 р. з автографом. А Олександрові випала сумна і відповідальна місія – супроводжувати труну з тілом Шевченка на Україну. Та найбільш дружні стосунки були в поета з Михайлом. Повернувшись до Петербурга, Шевченко і живе в нього до переїзду на квартиру в Академію художеств. 12 липня 1858 року, в день Михайлових іменин, поет подарував йому свій «Щоденник» і автопортрет 1858 року (Додаток Д). Цього ж року він намалював портрет свого щирого друга (Додаток Ж).

      Поет часто згадував братів і ділився з ними найпотаємнішими  думками. У поезії, присвяченій Ф.Лазаревському, поет писав:

Наступає свято…

Тяжко його, друже-брате,

Самому стрічати

У пустині…[4, с. 270]

     Братам Федору та Михайлу Лазаревським присвячена сепія, виконана в 1849 році (Додаток З). З великою сердечністю, ніжністю і повагою ставився Шевченко до Афанасії Лазаревської – жінки, яка виховала таких порядних і прекрасних синів. Вона жила інтересами своїх дітей, а тому глибоко перейнялася долею українського поета, полюбила його, ще не знаючи особисто. Митець подарував їй офорт «Свята родина», а під час зустрічі в Гирівці – маєтку Лазаревських у Конотопському повіті – намалював портрет Афанасії Олексіївни (Додаток К) і подарував їй автограф вірша «Садок вишневий коло хати» [2, с. 51].

     2.10. Т.Шевченко і родина Толстих. На особливу увагу заслуговують віце-президент Академії художеств Федір Толстой і його дружина Анастасія. Насамперед їм Шевченко зобов’язаний звільненням із заслання, поверненням до Петербурга в рідну Академію. Коли поетове ім’я цар власноруч викреслив із списку амністованих політв’язнів, Шевченко в розпачі пише листа  Толстому з проханням поклопотатися про нього. Донька Толстих, Катерина Юнге, у спогадах розповідає, що Федір Петрович відважився від власного імені вдруге подати прохання цареві. Шевченко був звільнений, але клопотання про нього мало для Толстого неприємні наслідки.. у квітні 1858 року у зв’язку з днем народження царя працівники Академії художеств отримали нагороди, але Толстого серед них не було: цар викреслив його прізвище із списку, як раніше – прізвище Шевченка зі списку амністованих. Завдяки Толстим Шевченко одержав майстерню в Академії художеств, вони ж добилися йому дозволу поїхати на Україну. Ще з Новопетровської фортеці надіслав Тарас Анастасії Іванівні сепію «Автопортрет з казахським хлопчиком, що грається з кішкою» (Додаток Л). Їм він подарував портрет негритянського трагіка Айри Олдріджа з автографом.   

     Таким чином, можна зробити висновок, що коло друзів, приятелів і добрих знайомих Тараса Шевченка було дивовижно широким. Його щира душа тягнулася до всього прекрасного і талановитого, з готовністю відгукувалася на прояви добра й  любові. Митець відчував величезну потребу у спілкуванні, у дружніх стосунках. Він страждав від самотності, вона виснажувала його чутливе серце.  У своїй «Молитві». Написаній у 1860 році, поет говорить:

Мені ж, о господи, подай

Любити правду на землі

І друга щирого пошли! [9, с. 674]

     Легко сходячись з близькими йому по духу людьми, він був щирим і відданим другом і з радістю й любов’ю дарував друзям неоціненні скарби свого таланту – поезії й малюнки.

 

 

 

 

 

 

 

 РОЗДІЛ 3

ЖІНКИ У ДОЛІ Й ТВОРЧОСТІ ШЕВЧЕНКА

 

     Якщо любов лежить в основі руху Всесвіту, то, без сумніву, вона творить і мікросвіт будь-якої особистості. Особливо цікаво, як це небесне почуття впливає на геніїв, яке місце займає в їхньому житті.  У вірші «Молитва» (1860) Тарас Шевченко говорить:

Мені ж, мій боже, на землі

Подай любов, сердечний рай!

І більш нічого не давай! [9, с. 674]

     3.1. Оксана Коваленко – перше кохання поета. Жінки в житті і творчості Тараса Шевченка займають особливе місце. Мати Катерина, сестри – Катерина і Ярина, подруга дитинства Оксана Коваленко, Ганна Закревська, Ликера Полусмакова, Варвара Рєпніна… Серце митця було напрочуд чутливим до краси. А жінку Кобзар вважав «самым блестящим перлом в венце созданий» (з листа до Залеського). Першою любов’ю Тараса була Оксана Коваленко. Саме її згадує поет у вірші «Мені тринадцятий минало…». Саме вона колись отерла сльози нещасному сироті своїм чистим поцілунком і оселила в його душі почуття щастя. Їй присвячена поема «Мар׳яна-черниця» (Оксані К…ко. На пам’ять того, що давно минуло), написана в 1841 році:

…Оксано! Оксано!

А я й досі плачу і досі журюсь,

Виливаю сльози на мою Мар’яну –

На тебе дивлюся, за тебе молюсь.

Згадай же, Оксано, чужа чорнобрива,

І сестру Мар’яну рястом уквітчай,

Часом на Петруся усміхнись щаслива

І хоч так, як жарти, колишнє згадай… [9, с. 148]

 

     Оксана стане потім Шевченковою Беатриче. Ім’я її він надаватиме улюбленим героїням своїх поем, а її особиста трагічна доля (Оксану звабив приблуда-москаль, вона мала від нього дитину, а потім, покинута ним, збожеволіла) стане трагедією його серця. У безрадісному житті сироти-підлітка вона була ясною зіркою, джерелом яскравих переживань, що окрилювали душу молодого мрійника й будили в ній гами нових, особливих почуттів [4, с. 31-32]. Спогади про Оксану поет згодом вилив у вірші «Ми в купочці колись росли», написаному у 1849 році на Кос-Аралі:

Ми в купочці колись росли,

Маленькими колись любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже не сходились ніколи. [9, с. 536]

     3.2. Ганна Закревська – щирий друг поета. Ганні Закревській, «Ганні вродливій» (так називав Тарас дружину полковника Платона Закревського, власника села Березова Рудка, що на Полтавщині) поет присвятив поему «Слепая». Ганна була жінкою надзвичайної вроди. Ця красуня-слобожанка, дочка лебединського «городового атамана», особливо зачарувала поета. Вони познайомилися 29 червня 1843 року в селі Мойсівці, де поміщиця Т.Г.Волховська давала бал.  Потім зустрічалися ще двічі: у 1844 і в1846 роках. Її чоловік був удвічі старший за неї, мав крутий характер. А вона була м’якою і доброзичливою людиною. На час зустрічі з Шевченком їй виповнився 21 рік, у неї вже були син і донька. Тоді вважалося модним прикрашати маєтки картинними галереями. І Платону Закревському закортіло поповнити свою творами петербурзького майстра. Він попросив Шевченка намалювати два портрети: свій і дружини. 23 грудня портрет був готовий, за два тижні написав його майстер. Чудовий портрет дихає чарами одухотвореності й світлими мріями. Шевченко знайшов такі тонкі відтінки і переходи тонів, які допомогли йому не лише змалювати красу жінки, а й показати її вдачу і настрій. Портрет сповнений ніжності, світла й любові (Додаток М) [3, с. 27].

       Вірші, пов’язані з іменем Ганни Закревської, - «Немає гірше, як в неволі…», «Якби зустрілися ми знову…», а також «І широкую долину» -  за жанром – послання. Вони присвячені жінці, яку всім серцем кохав поет і з якою не мав можливості поєднатися:

Ніколи ти не здавалася мені

Такою гарно-молодою

І прехорошою такою

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі. Доле! Доле!

Моя ти співаная воле!

Хоч глянь на мене з-за Дніпра,

Хоч усміхнися…[9, с. 445]

     3.3. Постать Варвари Рєпніної в житті і творчості Шевченка. З усіх жінок, які зустрілися Тарасові Шевченкові на його життєвому шляху, найдуховнішою особистістю була княжна Варвара Рєпніна – правнучка гетьмана Кирила Разумовского, племінниця декабриста Сергія Волконського.  Жінка високоосвічена, інтелігентна, духовно  багата,  названа  сестра  поета [3, с. 50]. Уперше 35-річна Варвара Рєпніна побачила Тараса у своєму родовому маєтку в Яготині навесні 1843 року, і він справив на неї сильне враження. Княжна була добра, дотепна, мила й ласкава до людей, вона допомагала всім вбогим і нещасливим, глибоко ненавиділа кріпацтво. Свої переконання, щирість вдачі і простоту вона успадкувала від батька, а від матері – палкість почувань і пристрасний темперамент.. своєю діяльною любов’ю до ближніх вона надолужувала брак особистого щастя: деспотична мати не дозволила їй побратися з молодшим братом російського поета Є. Баратинського, ад’ютантом батька, в якого дівчина закохалася. Зустрівши Шевченка, вона відчула в своїй душі нове почуття. Поет полонив її своєю щирість й талантом. Варварі  Рєпніній він присвятив поему «Тризна» (На пам'ять 9-го ноября 1843 года, княжне Варваре Репниной):

Душе с прекрасным назначеньем

Должно любить, терпеть, страдать;

И дар господний, вдохновенье,

Должно слезами поливать.

Для вас понятно это слово!..

Для вас я радостно сложил

Свои житейские оковы,

Священнодействовал я снова

И слёзы в звуки перелил.

Ваш добрый ангел осенил

Меня бессмертными крылами

И тихостройными речами

Мечты о рае пробудил. [9, с. 205]

     Княжна була закохана в талант Шевченка, схилялася перед ним. Вона зробила його ідеальним у своїх думках, у своїй уяві, хотіла бачити поета завжди духовним. Піднесеним, світлим, ідеальним. А він був живий, схильний захоплюватися, любив жартувати й залицятися до дівчат, гульнути у веселій парубоцькій компанії в колі братів Закревських, Забіли. Він сприймав княжну як друга, називав її своїм янголом-хранителем, дослухався її порад, як ніхто розумів княжну. Чи соціальна нерівність, чи відсутність справжнього почуття з боку Шевченка стали на шляху до поєднання їх доль. Залишивши Яготин, поет весь час відчував на собі турботу княжни. Вони листувалися, іноді бачились в Києві, княжна допомагала розповсюджувати естампи «Живописної України», клопоталася про призначення його вчителем малювання в Київському університеті. І на засланні Шевченко з нетерпінням чекав її листів. Варвара Миколаївна навіть наважилася написати листа шефу жандармів графу О.Орлову. відповідь була суворою, граф порадив кн. Рєпніній не втручатися у справи Малоросії, бо це може мати для неї погані наслідки. Після десятирічної розлуки друзі побачилися в Москві у 1858 році. Княжні здалося тоді, що Шевченко зовсім  «згас».

      У Державному музеї Тараса Шевченка зберігається портрет княжни, який вважається роботою митця (Додаток Н) [7, с. 62-63].

      3.4. Захоплення Шевченка Л.Кейкаутовою та Агатою Усковою. У 1843 році в домі Рєпніних Шевченко познайомився з Лизаветою Кейкаутовою, дружиною поміщика грузина кн.. Кейкаутова, дочкою Платона Лукашевича. Діставши замовлення на портрет княгині, художник їздив в с. Бігачі на сеанси. Портрет княгині Кейкаутової став шедевром нашого і одним із видатних творів європейського малярства першої половини XIX віку.  Це останній живописний твір, виконаних Шевченком до заслання (Додаток О) [4, с. 191].

     Мрія про особисте щастя не полишала митця навіть у засланні. Взимку 1854-1855 років йому знову зблиснуло кохання – і обірвалося. В Новопетровську фортецю приїхав новий комендант Іраклій Усков з дружиною і дітьми. В їх сім’ї Шевченко знайшов щирий прийом і дружнє співчуття. Поет щиро полюбив їх дітей. Захоплення дітьми, сердечне ставлення з боку Агати Омелянівни Ускової, намагання полегшити його дуже важке становище викликали глибоку приязнь Шевченка до цієї жінки. І це позначилося на його портретах. Особливо хвилює той, де Агата з малою дитиною на руках. У ньому, крім глибокого почуття симпатії до цієї жінки, художник утілив ідею материнства як найвищого покликання жінки (Додаток П). Агата Ускова довго здавалася йому вищою досконалістю, хоча насправді була звичайною манірною провінційною дамою з міщанськими інтересами. Проте до самого від’їзду з Новопетровського укріплення між ними зберігалися дружні стосунки [3, с. 21].

     3.5. Остання любов поета. Останньою любов’ю поета стала Ликера Полусмак, колишня кріпачка, а потім наймичка. Вона народилася на Чернігівщині, рано осиротіла. Була кріпачкою дворянина О.Макарова. Молодою переїхала до Петербурга, де стала покоївкою. У серпні 1860 року у вірші «Ликері»  поет благає наречену:

Моя ти любо! Усміхнись,

І вольную святую душу,

І руку вольную, мій друже, подай мені…[9, с. 683]

     Але до ролі дружини геніального поета Ликера не була готова. До Шевченкових почуттів ставилася досить легковажно. Шевченко ж полюбив дівчину всім серцем і на застереження друзів не зважав. Він поетизував Ликеру, сліпий у своєму коханні й бажанні мати садок вишневий коло власної хати, де Ликера буде господинею. Пише її портрет (Додаток Р). Ось-ось мало бути одруження, та зненацька наречені порвали між собою стосунки. Про причину їхнього розриву достеменно невідомо. Розрив з Ликерою тяжко вразив Тараса. Він відчув: загинула остання надія на сімейне щастя. Пізніше, у вересні 1860 року, коли прийде повне розчарування, буде написано мініатюру, у назві якої від повного імені адресатки залишиться мінімальний криптонім – «Л»:

Поставлю хату і кімнату,

Садок - райочок насаджу.

Посиджу я і походжу

В своїй маленькій благодаті…

Присниться сон мені!.. і ти!..

Ні, я не буду спочивати,

Бо й ти приснишся. І в малий

Райочок мій спідтиха – тиха

Підкрадешся, наробиш лиха…

Запалиш рай мій самотній. [9, с. 685]

     І вже багато років потому стара Ликера приїхала з Петербурга до Канева. Мабуть, щоб замолити гріхи юності, вона до кінця життя доглядала за могилою Кобзаря і була похована біля Тарасової гори. Старій Ликері довелося доживати віку в богадільні. Над ліжком повісила портрет Шевченка, прикрасила рушником з червоними півнями, таким, який вишивала колись на весілля з Тарасом. Перед смертю просила покласти цей рушник у домовину. Її не стало 1917 року [3, с. 26].

      Як бачимо, ніжне, добре, м’яке й любляче Тарасове серце боліло за людським теплом. Він важко переживав свою самотність, відсутність друга життя, невдачі з одруженням. І хоч доля не принесла особистого щастя поетові, але це не завадило йому стати володарем людських дум і мрій, співцем Жінки, Матері, Берегині. Історія життя і творчості Шевченка зберегла й донесла до нашого часу імена жінок, яким щиро й захоплено дарував митець свою творчість, яким присвятив плоди свого таланту.

 

 

 

 

  

 

             

 

 

 

 

    

 

 

 

 

 

 

 ВИСНОВКИ

 

       Тарас  Шевченко для українського народу не лише геніальний поет, не лише талановитий художник, він його сумлінна совість, бунтівний розум, його щире й ніжне серце, сповнене великою любов’ю і безмежним стражданням. Ось чому його люблять і шанують усі – незалежно від віку, естетичних уподобань, ідейних позицій. У найважчі роки ідейного чи соціального розшарування, духовного манкурства великий Кобзар  щоразу ставав збирачем української нації, її прапором, її гаслом, її духовним маяком. Разом з тим існує певна небезпека іконізації митця, створення з його біографії лише грізного й суворого ватажка народних мас, зведення сутності його творчості до стандартних холодних формул. Безперечно, протест проти соціального гніту, зображення страждань народу і своїх власних страждань – провідні мотиви його творчості. Але саме творчість Шевченка – лірика, художника, ніжна й зворушлива, доводить нам величезну силу його багатогранного таланту й щирої душі митця – гуманіста. Він універсальний, як саме життя в його протиріччях і вічному русі. Після Шевченка, за словами М.Чернишевського, не визнавати українську культуру означало проявити власну дикість.

     Історія не існує сама по собі – в мертвих фактах і хронології подій. За ними – імена, людські почуття, переживання. Тільки в спілкуванні з оточуючими людьми повно і яскраво розкривається характер митця. З ким дружив, кого називав своїми друзями, кому довіряв свої найпотаємніші мрії, до кого звертався за порадою, кому віддавав свої почуття – все це надзвичайно важливо, коли ми говоримо про будь-яку людину, а особливо – про поета, художника, талановиту й геніальну людину. Таким був Тарас Шевченко, і його образ стає ближчим і зрозумілішим для нащадків, якщо розглядати біографію митця в контексті людської спільноти. Суворий і далекий від нас Шевченко оживає, стає близьким і зрозумілим, коли ми перегортаємо сторінки його життя, знайомимося з колом оточуючих його людей, людьми, яким присвячував митець свої твори. Як ніхто інший, Шевченко щедро дарував друзям власні посланні, вірші, поеми, малюнки, портрети, гравюри й картини. «На згадку…», «на пам’ять…», «на вічну пам’ять…», «на незабудь…», «щирому моєму…», «землякам моїм…» - ці та інші написи бачимо ми сторінках «Кобзаря». Імена І.Котляревського, Г.Квітки – Основ׳яненка,  М.Маркевича, В.Штернберга, М.Гоголя, П.Шафарика, М.Костомарова, А.Козачковського, Марка Вовчка, В.А Жуковського, Я. де Бальмена, Я.Кухаренка, М.Макарова, О.Коваленко, В.Рєпніної, Н.Тарновської, П.Петровської та інші нерозривно пов’язані з поетичною творчістю Шевченка. Він малював портрети своїх сучасників К.Абази, А.Лагоди, М.Луніна, М.Соколовського,  братів Закревських, В.Забіли, В.Рєпніної, О.Лук׳яновича, братів Лизогубів, братів Лазаревських, А.Племянникова, М.Савичева, В.Воронцова, подружжя Ускових, М.Максимовича  та багатьох інших відомих в історії людей та тих, кого зараз знають лише у зв’язку з тим, що колись із ними доля звела Тараса Шевченка, бо,живучи день за днем у своєму часі, він уже був над сторіччям.

       Як народ, ми ще, можливо, не доросли до Тараса. Не тому, що він через кілька місяців по смерті вознісся спочивати на Чернечу гору. А тому, що він переймає кожного, хто із щирим серцем звертається до його творчості, і в кожнім залишається навік – простим, проникливим і довірливим братом-товаришем, ласкавим або ж розгніваним батьком, і водночас учителем із невичерпною мудрістю. Бо він є втілення народного духу й таланту, самої душі українського народу.

      Для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що виникає враження, ніби ми про нього знаємо все. Та це лише ілюзія. Шевченко – невичерпний і нескінченний. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка. Мабуть, найкраще сказав про світове визнання Кобзаря у рік його столітнього ювілею в 1914 році інший український класик І.Франко: «Він був сином селянина і став володарем у царстві духу, він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.     Бойко Г.О. Тарас Шевченко – видатний художник. / Г.О.Бойко // вивчаємо українську мову та літературу. – 2004. - №5. – с. 16 – 18.

 

2.     Внучкова Л. Їм Шевченко дарував поетичні й малярські роботи. / Л.Внучкова // Дивослово. – 2005. - №11. – с. 49 – 53.

 

3.     Доценко Т.В. Жінки у драмі кохання Тараса Шевченка. / Т.В.Доценко // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2003. - №5. – с.20 - 29.

 

4.     Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. / П.Зайцев. – Х.: «Прапор». – 1994. – 447 с.

 

5.     Косян В.Х., Паламарчук Г.П., Поляничко О.І., Чумак К.В. Тарас Шевченко життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях. / В.Х. Косян, Г.П. Паламрачук, О.І. Поляничко, К.В. Чумак. – К.: «Радянська школа». – 1991. – 326 с.

 

6.     Маровді В. Мені ж, мій боже, на землі подай любов, сердечний рай! / В.Маровді // Дивослово. – 2003. - №5. –  с.48 – 50.

 

7.     Петрик Т. Мій ангел – хранитель. / Т.Петрик. // Дивослово. – 2000. - №3. – с. 62 – 63.

 

8.     Приходько О. Це тихе сяйво над моєю долею. / О.Приходько // Дивослово. – 2003. - №5. – с. 50 – 52.

 

9.     Шевченко Т.Г. Кобзар. / Т.Г.Шевченко. –  Х.: «Ярина». -. – 1996. – 735 с.

 

 

rsquo;ятьnbsp;

hellip;nbsp; сестра

MsoNormalp class=


1
2
3
4
5
6