Серед чинників, що сприяють виникненню та поширенню явища торгівлі людьми, зокрема – дітьми, в Україні вирізняються економічні (низький рівень заробітних плат та добробуту населення, високий рівень безробіття та низький рівень зайнятості, попит з боку насильників над дітьми), політичні (недостатність політичної волі для вирішення проблеми, несформованість цілісної та стабільної профілактичної політики, низький рівень контролю за виконанням існуючих положень нормативно-законодавчої бази), психологічні (зниження самозахисту, песимізм, готовність до ризикованої поведінки, вікові психологічні особливості розвитку дитини, знижена здатність до усвідомлення ризику та власного захисту, залежність від дорослих, нездатність адекватно оцінити наслідки своїх дій), правові (посилення загальної криміналізації суспільства, високий рівень корумпованості чиновників, невідповідність чи недотримання існуючих законів), соціальні (ґендерна дискримінація; порушення прав дитини, зокрема насильство та жорстоке поводження, експлуатація; недостатня соціальна захищеність особливо уразливих категорій дітей; наркотична чи алкогольна залежність батьків або опікунів; суспільна стигматизація потерпілих).

     Важливо виокремити та проаналізувати низку соціально-педагогічних чинників. Серед них можемо назвати: низький рівень правової культури, недосконалість системи правової освіти та виховання, недостатній рівень обізнаності з проблемою та її можливими наслідками серед учнівської та студентської молоді, серед батьків та в суспільстві загалом, відсутність у суспільній свідомості сприйняття проблеми торгівлі дітьми як актуальної, труднощі соціалізації уразливих категорій дітей та ресоціалізації потерпілих від торгівлі дітьми, неготовність педагогічних працівників до здійснення профілактичної роботи, недосконалість взаємодії між різними суб’єктами профілактики торгівлі дітьми. Сьогодні з України здебільшого здійснюється вивіз людей на світові ринки живого товару. Водночас вона є також транзитною для жителів азійських країн, які намагаються потрапити до Західної Європи. Пріоритетними країнами вивозу українських громадян є Туреччина, Росія, Польща, Чехія, Італія, Об’єднані Арабські Емірати, Македонія, Німеччина, Канада, США, Франція, Ізраїль, Греція, Португалія, Сербія/Чорногорія, Австрія, Іспанія, Боснія і Герцеговина. Також країнами вивозу українських громадян є Індонезія, Нігерія, Ємен, Казахстан, Ліберія, Лівія, Білорусь, Молдова. А останнім часом правоохоронними органами; міжнародними та громадськими організаціями зафіксовані випадки торгівлі людьми до України. Таким чином, можемо зробити висновок, що Україна є водночас країною постачальницею, транзиту та призначення в ситуації торгівлі людьми. Відповідно до статистики Представництва МОМ в Україні, із січня 2000 р. по вересень 2010 р. 7085 постраждалих осіб отримали допомогу в рамках реінтеграційної програми МОМ. Допомога постраждалим включає медичну, психологічну та юридичну допомогу, придбання проїзних документів, надання тимчасового житла, реінтеграційних грантів, поновлення документів, професійну підготовку/перепідготовку тощо. Відповідно до даних Міністерства внутрішніх справ України, в період з 2001 р. по 2008 р. органами внутрішніх справ України виявлено 2289 злочинів, передбачених ст. 149 («Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини») Кримінального кодексу України; установлено місцезнаходження та повернуто в Україну 2578 потерпілих від торгівлі людьми, у тому числі 262 дітей.

   Центр «Ла Страда-Україна» за період з 1997-го по вересень 2010 рр. надав допомогу 1901 особі. З них протягом 2004 – жовтня 2010 рр. фахівці Центру надали допомогу 867 дітям, постраждалим від торгівлі дітьми та різних форм експлуатації. За оцінками Міжнародної організації праці, 350 000 дітей становлять групу ризику щодо потрапляння в ситуацію торгівлі людьми та експлуатації праці в Україні. Як видно з наведеного рисунку, проблема низької ефективності розгляду справ у суді, а також винесення вироків злочинцям залишається дуже серйозним гальмом в реалізації права потерпілих від торгівлі людьми на справедливе судочинство.

Зростаюча різниця між багатими та бідними країнами особливо впливає на становище жінок та дітей. Розлад національної економіки та політичної системи додає труднощів усім прошаркам населення, але жінки особливо вразливі в такій ситуації. Вони часто опиняються в парадоксальній ситуації, бо відповідають за дохід сім’ї, не маючи при цьому рівного доступу ні до краще оплачуваної роботи, ні до однакових можливостей для легальної міграції з метою працевлаштування порівняно з чоловіками. Зазначені чинники надають широке поле діяльності звідникам і сутенерам для вербування молодих жінок на роботи за кордоном та до сексуального бізнесу. До групи ризику належать жінки 18–63-річного віку, збільшується кількість випадків трудової експлуатації. Що стосується чоловіків, то серед них зростає кількість тих, що виїжджають з метою заробити грошей за короткий строк для забезпечення належного рівня життя своєї родини. Їх праця використовується в будівництві, сільському господарстві, лісовій промисловості, Діти, що потерпіли від торгівлі людьми, – це здебільшого особи віком від 13 до 18 років, переважно дівчата. Вони найчастіше походять з неповних чи реструктурованих сімей, при цьому скаржаться на насилля, що вчиняється стосовно них з боку нерідного батька. Взаємозв’язок між торгівлею людьми і насильством, жорстоким поводженням став предметом міжнародного дослідження «Порушення прав жінок.

    Причина та наслідок торгівлі жінками» (2008 р.). Дослідження дозволило зробити висновок про те, що домашнє насильство збільшує ризик потрапляння в ситуації торгівлі людьми. Так, у Білорусі 30% потерпілих від торгівлі людьми страждали від домашнього насильства, у Болгарії цей показник становить 43,5%. Переважна більшість (80%) постраждалих від торгівлі людьми з Молдови зазначили, що домашнє насильство змусило їх прийняти рішення про міграцію. В Україні близько 50% потерпілих від торгівлі людьми страждали від різних форм домашнього насильства до потрапляння в ситуацію торгівлі людьми. Дані досліджень дозволяють простежити тенденції розвитку явища торгівлі людьми і торгівлі дітьми. Серед них виділяють такі: постраждалими від торгівлі людьми стають чоловіки, жінки, діти; усе менше жінок у віці за 35 років, а більше молодих (15-19 років) вивозяться для роботи в сексіндустрії, що свідчить про тенденції до омолодження цього бізнесу і дитячого рабства; торгівці висувають більше вимог до «якості товару»; все більше з’являється постраждалих від торгівлі людьми, які використовувалися не в секс-бізнесі, а експлуатувалися в домашньому господарстві, на напівлегальних та нелегальних підприємствах (їх вік 30-50 років); нові місця пошуку товару (торгівці переходять до вербування в сільську місцевість); більш завуальованим та законспірованим стало вербування. Вербувальники беруть на себе більше роботи: вони знаходять людей, самостійно оформляють їм документи, самі перевозять їх через кордон і передають там у руки покупця, одержуючи відразу гроші. Поширюється внутрішня торгівля з метою втягнення до порнобізнесу та проституції дітей, у тому числі на замовлення іноземців. Іще однією тенденцією можна назвати те, що злочинці не вдаються до надто суворих методів утримання постраждалих від торгівлі людьми. Деяким навіть час від часу виплачують мізерні кошти. Застосування таких методів ускладнює процеси виявлення та ідентифікації постраждалих від торгівлі людьми, оскільки зменшується кількість випадків звернення до органів державної влади і громадських організацій по допомогу з боку постраждалих або їхніх родичів.